Все в блогах
Добрачинські кралі
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 60
(Старовинний жіночий одяг мешканок Добрачина. З описів Венедикта Площанського, 1864 рік)
Одяг і строї сіл, розташованих на лівому березі Західного Бугу, в тому числі Добрачина, відрізняються від інших сіл (Сокальського) повіту. Для спорядження одягу використовують сировину власного виробництва. Першоосновою служать коноплі, льон, овечі шкіри та вовна. Шкіри овець завжди виправляють набіло. Сукна бувають білі, чорні та сірі.
Лляні полотна – тонші та грубші. Товсте подвійне ткане полотно називають «кожушок», а тонке – «підкужушок». Сукно, виготовлене з овечої вовни, з домішками прядива, зветься сіряком; полотно грубе, конопляне, з клаків прядива – «портовина». Частини верхнього одягу – кабат, гунька, полотнянка, димка, сердак, сірак. Хустка – це щось особливе. Чорна – на піст, похорон, різнобарвна – на повсякдень, а особливо до свят. Білу носили влітку, насамперед під час жнив.
Сорочки з коноплі, а особливо льону – завжди довгі, нижче колін. Ковнір (комір), як правило, широкий, викладений, зав’язаний гарасівкою. Рукави не зашпильовані. Ковніри, перед і рукави – вишиті. У будень жінки носять мальванки – спідниці з грубого полотна. У свято – з тонкого, долом обшиті голубими тисьмами, вишитими у три ряди. Запаски – яскраві, переважно червоні; у піст – темні. Кабати носять тільки довгі (на відміну від сусідів).
До найдавнішого та найповажнішого одягу належить серменга (серм’яга). З темного сукна – святкова, з білого – щоденна. Неодмінно вишивана. Підпасують її крайкою, також вишиваною.
НАЙПОШИРЕНІШІ ПРІЗВИЩА У ДОБРАЧИНІ
(За звітом Крайової земельно-податкової комісії, 1881 рік)
Дикий, Кузьмак, Філяс, Канцір, Цар, Царик, Блащук, Заремба, Гураль, Зозуля, Пилипчук, Мусій, Приступа, Канюка, Сокіл, Шевчук, Ходиш, Ган, Пискляк, Пелех, Рибак, Дубський, Коляда, Плотичка, Медюк, Кравчук, Сосновський, Полохало, Муж, Прокіп, Смаль...
Доречно сказати, що деякі з тих прізвищ зустрічаються і тепер серед мешканців села.
Посиди зі мною трошки
- Автор: Олена Федюра
- Перегляди: 133
Sit with me for a moment
I don't remember coming down here
(оригінал, 02.03.2026)
Sit with me here outside the rain,
Outside the worries and the shakes.
All my consciousness is melting here in vain,
Former visions slowly taking shapes.
Stand with me in madnesss, stage an act,
Act of courage from eternal source.
Pacifism is privilege in fact.
Real life is taking downhill course.
Grant me with a sword and with a song,
Bless me with your kind mismatching sight.
I'm not sure how far, how much, how long
I'll be given water, heat and light.
Nothing certain comes with life at all,
Not that I'm ungrateful for the chance.
Sit with me here for however long.
Please and thank you. Silence takes a stance
Посиди зі мною трошки,
Я не пам'ятаю, щоб сюди спускалась
(переклад, 23.04.2026)
Посиди зі мною під дощем,
Поза страхом, що приносить шторм.
Вся моя свідомість никне вщент,
Сни потроху набувають форм.
Збожеволій також. Ми з ролей
Тих сміливців вічноджерела́.
Пацифізм насправді привілей,
А реальність догоря до тла.
Дай мені меча, і пісню дай,
Добрим поглядом благослови.
Добре б мати трошечки бодай
Чи тепла, чи світла, чи води.
Це життя один туман-бардак,
Але добре, що я в ньому є.
Посиди зі мною довго так.
Дякую. І тиша настає
———
Під псевдонімом Маневром більше
Стелися, барвінку!..
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 155
Є в українці звичаї, обряди, традиції, які не пов’язані з конкретними днями, іменами святих, подіями. Вони приурочені порам року, місяцям, птахам (жайворонку, ластівці, лелеці, журавлю...), рослинам...
Наприклад, квітень проходить під «знаком» барвінка. Саме у квітні зацвітає барвінок, а зелений колір свого листя зберігає протягом усього року, навіть узимку під снігом. На місці старих опалих листочків (навіть важко побачити їх пожовтіння) швидко виростають молоді. Так у народній уяві постає образ вічності (довговічності) , самовідродження, самовідновлення.
Барвінок вплітали у шлюбний вінок і коси нареченої, ним прикрашали весільний коровай, великодній кошик і свічку, тим паче, що Великдень ми святкуємо здебільшого у квітні і лише зрідка у травні. У садку, на клумбах господині завжди висаджували цю ніжну рослину. І не тільки для краси, естетичного задоволення, насолоди, а й з лікувальною метою.
Барвінок є символом дитинства, чистоти, непорочності, безгрішності. Тому його висаджували виключно на могилах дітей, померлих нехрещених немовлят.
Діти, як тільки побачили, що зацвів барвінок, вранці, допоки не спала роса, босоніж топтали його, перекочувалися по ньому (робили це злегка), щоб здоровими були, барвінковою росою вмивали очі, щоб ніколи не втратили зору, а дівчатка ще й вмивали волосся росою, аби мали довгі пишні коси.
Старші люди також топтали барвінкову росу, щоб і вони здоровими були, ще довго прожили.
Букетики барвінку діти несли у подарунок мамі...
Мироносиці
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 49
26 квітня – Неділя святих жінок-мироносиць, перехідне свято у церковному календарі, яке відзначають у третю неділю після Великодня. У цей день також згадують Йосипа Ариматейського і Никодима – таємного учня Ісуса Христа.
Жінки-мироносиці (у Святому Письмі згадується про сімох: Марія Магдалина, Іоанна, Сусанна, Марія Клеопова, Соломія, Марфа і Марія Лазар) у ніч на Воскресіння Ісуса Христа прийшли до Гробу Господнього, щоб за іудейським звичаєм намастити Ісусове тіло ароматичними маслами (миром). Тому жінок звали мироносицями.
У Євангелії від Івана говориться, що першою до Гробу підійшла Марія Магдалина. Коли вона побачила, що Ісуса нема, почала гірко плакати, ридати, бо подумала, що тіло викрали. Тут перед нею постали два ангели і сам Ісус Христос, якого вона не впізнала. Ісус дозвилив ій сповістити іншим жінкам й апостолам, що Він Воскрес.
У християнстві жінок-мироносиць вшановують за те, що вони не побоялися гонінь і першими прийшли до Гробу Господнього, першими сповістили світу Добру Новину про Воскресіння Ісуса Христа.
Слово «мироносиці» тепер в Україні набуло ширшого значення. Такими називають жінок-волонтерів, жінок-лікарів (насамперед військових), медсестер, санітарок, які доглядають за пораненими українськими бійцями...
У народній культурі українців цей день вважається жіночим святом, а всі жінки – іменинницями, мироносицями. Чоловіки мають вручати їм подарунки.
Колись обрядовою їжею була смажена яєшня. Жінки збиралися групами і готували її спільно.
Неділя Мироносиць завершувала весняну молодіжну обрядовість Радоницького тижня (Радуницю).
Ще одна цікава традиція – кумування. Дівчата називали одна одну кумою. А згодом почасти таки ставали кумами...
Заспіває соловейко та на свято Юра...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 52
23 квітня – свято великомученика Юрія Побідоносця.
За народним календарем українців, його можна назвати «днем пастухів». Господарі починали пасти корів чередою, а не індивідуально «припасати». Окремо на лузі випасали теляток. У Карпатах проводили на полонини вівчарів з отарами оець.
Прикметно, що на Юра від малого до старого топтали ряст (весняні квіти) і примовляли: «Топчу-топчу ряст-ряст, Бог здоров’я дасть-дасть. Як я буду топтати, Бог здоров’я мус дати!». Співчутливо ставилися до тих, хто вже не міг топтати рясту – безнадійно хворих.
Вмивали очі ранковою росою, щоб добре бачили; голову, аби не боліла.
Знахарі збирали ранні лікарські рослини.
До свята Юра намагалися посіяти ячмінь і цибулю.
Марновірні люди зашивали у сорочку гроші і, одягнувши її, йшли до церкви, бо були впевнені, що завдяки таким магічним діям стануть багатими.
Народні прикмети:
-Якщо заспіває соловейко та на свято Юра – травень і все літо будуть теплими.
-Високі трави – широкі покоси.
-Дощ на Юра – мокрий сінокіс.
-Грім на Юра – буде у полі баюра.
Побутують перекази, що молитва до Святого Юра оберігає від укусів змій. В іконописі його зображають як Змієборця на коні, який вбиває списом змія (лихого).
