Все в блогах
Веснянка вівсянки
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 73
17 березня – свято преподобного Олексія, чоловіка Божого.
На Теплого Олекси (так називають у народі цей день) пасічники оглядали вулики, перевіряли, чи добре перезимували бджоли. Раділи, коли бджоли починали вилітати з вуликів, бо тоді варто очікувати щедрого медозбору.
Селянам вельми кортіло почути першу весняну пісню вівсянки. А співає вона: «Кидай сани, бери віз...». Якщо почули веснянку вівсянки, то через два тижні можна починати сівбу. Не заспівала пташка – сівба буде пізньою.
Народні прикмети:
-Грім на Теплого Олекси – на грозове літо.
-На Теплого Олекси крига скресає і води прибуває – очікуй повені.
-Тепло на Теплого Олекси і розпускається верба – буде тепла весна.
-До Теплого Олекси не розцвіли підсніжники і проліски – на холодну весну.
-На Олекси з гір вода – із зимівлі риба рухається.
-На Теплого Олекси мороз – ще наберешся лиха від холоду.
Перед Теплим Олексою припиняли рибалити, адже риба йде на нерест.
У день Теплого Олекси варили кашу з вівса (вівсянку). Звісно, на честь пташки вівсянки. Щоправда, такої традиції дотримувалися не в усіх етнорегіонах України. Найбільш поширеною вона була на південних землях. Кашу їли пісною, бо триває Великий піст.
Хрестопоклін
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 69
Третя неділя Великого посту зветься Хрестопоклінною (цього року вона припадає на 15 березня), бо у церквах виносять Хрест для поклоніння і цілування вірянами. Весь тиждень називають Хрестопоклінним, а середу – Середопістям, бо минає перша половина Великого посту, час наближає нас до Великодня.
За давньою українською народною традицією, у середу пекли пісні коржі у вигляді хрестів. Їх їли усією родиною, давали худобі. Один кожр-хрест залишали до весняної сівби, зберігали у мішку з посівним зерном. Перед початком сівби його розламували «по раменах», які закопували по чотирьох кутках поля. Це мало сприяти доброму врожаю.
Народні прикмети:
-Яка погода на Середопістя – таким видасться Великдень.
-На Середопістя скресає крига («щука розбиває хвостом лід») – на теплий Великдень.
-Стоять міцні морози – не буде ранньої весняної сівби.
-Падає дощ – земля добре вродить.
Якщо хтось у ніч на Середопістя зачув грім, то вважав, що це «піст розколовся навпіл».
Севастійські морози
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 64
9 березня вшановуємо Сорок святих севастійських мучеників за Христову віру.
Спостерігали, що цього дня можуть прилетіти перші журавлі. А це свідчить про ранню весну. Як правило, вони повертаються з вирію на 60-тий день після Різдва Христового. На Сорок святих сороки починають будувати гнізда чи облаштовувати старі. Кажуть, що кладуть у них сорок прутиків.
Народні прикмети:
-Якщо на Сорок святих починають з’являтися бруньки на вербі і березі – до ранньої і теплої весни.
-Почався рух соків у берези – прийшла справжня весна.
-На Сорок святих холодно («севастійські морози») – зима ще наставить роги, весна забариться. Очікуй сорока морозів.
-Весною заєць шубу змінив – снігопадів уже не буде.
Жити у любові
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 232
* * *
Самсін Н.Р. Вимірюю життя любов’ю. – Львів: СПОЛОМ, 2025. – 112 с.
* * *
Що потрібно для того, аби бути щасливим?.. Над цим не раз замислюємося і не завзди знаходимо правильну відповідь. Тим паче, що філософська категорія «Щастя» для кожного глибоко індивідуальна, трактується особистіно, насамперед власними егопочуттями. Але недвозначно дає відповідь на це скалдне питання Надія Самсін, поетеса зі с.Добрячин Шептицького району у своїй четвертій збірці віршів «Вимірюю життя любов’ю». Потрібно жити у гармонії з наколишнім світом, любити Бога і людей (не йдеться тільки про близьких і ближнього), Україну, рідне село, добрі звичаї, традиції та обряди, нашу мову солов’їну, природу, яка і є творінням Божим:
«Я життя вимірюю любов’ю.
Не роками, ані днями меж,
Не багатством, звісно; не журбою
І не злом – табу на це, авжеж».
* * *
«Люблю життя, цей милий світ,
сім’ю свою, родину.
Всім серцем Бога,
а іще люблю свою країну.
Народ нескорений люблю,
бо він найкращий, знаю!»
Поезія Надії Самсін пройнята оптимізмом. Однак зустрічаємо й тривожні мотиви про долю України, наших полеглих Героїв. Тут навіть є сокровенне. Достеменно відаю про це, бо добре знаю авторку, з якою часто спілкуюся, тим паче, що ми «з одного села».
Зворушливо й водначас боляче звучить:
«Я рвався в бій, бо ворог дуже лютий
Замислив вкрасти волю у всіх нас.
Жорстоко нелюд цілився у груди....
Закрив я ними Україну й вас.»
На жаль, у Добрячині на цвинтарі вже є могили полеглих українських бійців...
І як же не без молитви:
«Благослови народ страждальний Ти,
Що болісно тернистий шлях долає.
Уперто крокувати до мети.
Молитва матерів не затихає.»
Окрема сторінка творчості Надії Самсін – це вірші-пейзажі (пейзажна лірика). Почасти вона виступає як письменник-натураліст, але відтворює красу природи, її неймовірні, неповторні явища поетичним словом, яскраво передає свої настрої і зачарування читачеві. Авторка бачить те, на що інші, заклопотані буденними справами, не звертають уваги:
«Від цілунків гарячого сонця,
Від цвітіння найперших квіток
Споглядаю красу крізь віконце,
У думках з них сплітаю вінок».
* * *
«Сніжинки літають, на вії сідають.
Радію, неначе дитя.
І спогади в серці на мить оживають,
Хоч їм і нема вороття».
* * *
«Я стою, милуюся красою.
Білосніжно все так навкруги.
Вітерець, жартуючи зі мною,
У мій вірш навією рядки».
* * *
«Ще квітнуть троянди в саду –
Припала до серденька осінь.
Відчули її доброту
І неба привітного просинь.»
Таких ліричних віршів у Надії Самсін назбиралося чимало. Пораджу автору видати їх окремою багатоілюстрованою збіркою для дітей. Буде гарний подарунок для маленького читача!
У збірці знайдемо багато духовної лірики, героїко-патріотичні вірші, поезію про дитинство та плин років, дружбу. Досить влучно сказано в анотації: «Вірші пропущені через призму жіночої душі, яка зачіпає найтонніші чуттєві струни читача. Вони сповнені добра, щирості, чистоти помислів авторки; захполюють простотою викладу. Їхня мелодійність відгукнулася у серцях композиторів, і деякі з віршів стали піснями.» Поезія Надії Самсін різнобічна, широкомасштабна (є такий вислів у літературознавстві), широкодіапазонна за ритмікою. Чотири розділи збірки – «Там, де живе любов», «Біль на долоні слова», «Тобі сказати хочу я», «Звуки моєї землі» - наче чотири виміри Всесвіту. Ось як звертається авторка до читачів у власній передмові (передньомі слові): «Любі друзі, дорогі читачі! Перед вами моя четверта поетична збірка. В ній зібрані вірші, написані в різні періоди життя, про різноманітні речі: любов, що зігріває душу, і біль, що робить її сильнішою; красу природи, що надихає, і про міську метушню, що несе свої таємни ці.У ній – мрії та молитва, біль та туга, що відлунюють з рідної землі. Кожен рядок – це маленька історія, окремий настрій, емоція, закарбована на папері.»Щиру передмову «Наділена Талантом» до нової збірки Надії Самсін написала побратим по перу Леся Гук, членкиня Української асоціації письмеників, лауреат багатьох літературних конкурсів, голова літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт».
Покровитель коней
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 72
5 березня – свято преподобного Конона, якого особливо шанували власники коней і вважали його покровителем гривастих помічників. У стайні (конюшні) навіть чіпляли на стіну ікону з зображенням достойника.
У цей день коней не запрягали, не залучали до роботи, а давали відпочити і ситно годували, обкурювали троїцьким зіллям, розчісували гриви... Траплялося, що у свято Конона замовляли молебні, аби коні здоровими були, смиренними, не норовистими, приводили лошаток. Удома окроплюва їх свяченою водою.
У Карпатах і на Поліссі маловірні господарі чіпляли до сволока у стайні підстрелену ворону або сороку. Це для того, щоб лихий коней не полохав, не завдавав їм іншої шкоди.
Народні прикмети:
-На Конона погожа днина – градобиття влітку не буде.
-На Кононовій днині насіння сниться господині; сприятливий день для підготовки насіння до сівби.
-На Конона снігова крупа – довго не буде трави.
Образно кажучи, коні ставали «іменинниками» ще й у свята Власія, Літнього Миколи і Семена. А як же господарю без них?!.
