Все в блогах

Автор: Тарас Лехман

30 липня 2023

Перегляди: 24

Кожна робота славиться своїм завершенням. А що вже мовити про хліборобську працю, завершення жнив. Адже, «не той хліб, що у полі, а той, що в коморі».
Утім, ще до завершення жнив селянину вельми кортіло дізнатися: а якої якості буде борошно з нового врожаю, чи вдасться спекти з нього добрий хліб?..
Тому з початком жнив, коли вся робота ще попереду, кілька перших зжати сніпів молотили, зерно ретельно сушили, мололи на жорнах (з торбинкою зерна не варто йти до млина), аби отримати борошно, і пекли з нього паляниці «на пробу». Вечеряючи всією сім’єю, неквапливо смакували їх, оцінювали…|
Такі невеличкі паляниці брали зі собою в поле, коли вже завершували жнива, або, як кажуть, дожинали останній сніп. Ними обідали і дякували Богу за новий хліб на столі.
Звісно, цей давній обряд не мав конкретно визначеної дати, все залежало від регіону (кліматичних умов), погоди, але на півночі України, де жнивують пізніше, його часто приурочували до свята Літніх Бориса і Гліба (6 серпня). Тому:-Літні Борис і Гліб печуть перший хліб.

Цікавий і такий звичай: перша паляниця вважалася оберегом, її клали у спасівський кошик разом з фруктами та ягодами і святили у церкві на свято Преображення Господнього (19 серпня). Засушеною зберігали впродовж року до нової першої паляниці. Стару ж розламували, частинку давали корові, щоб «здоровою і дійною була, приводила теляток», а іншу частинку закопували посеред поля, щоб «земля добре родила».І тільки після завершення всіх робіт з першого помолоту пекли перший коровай, справляли обжинки чи свято врожаю.

Автор: Тарас Лехман

30 липня 2023

Перегляди: 18

У серпні Земля пересікає метеоритний потік – Персеїд. У нічному небі можна побачити яскравий «зорепад». Уламки небесних тіл летять з неймовірною швидкістю, миготять, згоряють, врізавшись в атмосферу нашої планети. Деякі дрібні часточки метеоритів падають на Землю, трапляються й крупні прибульці. Знайти їх, розрізнити з-поміж іншого каміння надзвичайно важко, складно. Та таки є серед нас щасливці, які знаходили космічне каміння.

Ще з сивої давнини з цим астрономічним явищем люди пов’язували певні повір’я, перестороги. І дотепер збереглося чимало такого марновірства, але доволі цікавого з огляду на давню духовну культуру нашого народу.

…Зорепад, звісно, явище видовищне. Та колись за ним боялися спостерігати старші люди. Вони вважали, якщо з неба впала зірка (про метеорити не йшлося, бо тоді не знали, що існують такі, а називали їх каміннями з неба), то значить – хтось помер. Відтак – «невдовзі і моя смерть настане». Казали й таке: «Це чорти трусять небо, тому зорі падають і гаснуть. Бо лиходії люблять темряву». Долучали і відьму: «Згасла зірка – то відьма сховала її у свою ступу».
Господарі були впевнені: якщо зірка впаде у криницю, то вода у ній стане живою, нею можна воскресити мертвого.Спостерігаючи за зіркою, що падає, молодь загадувала бажання, як правило, на скорий шлюб, щасливе подружнє життя.

Батьки кепкували над дітьми. Ввечері виставляли під зоряне небо полумисок з водою (ставили посеред подвір’я), а вранці заохочували дітей шукати у полумиску зорю. (Може потрапила…). Хто знайде, той буде щасливим. Звісно, всім хотілося щасливого дитинства, але зорі у полумиску так ніхто і не знайшов…

По-своєму трактували таке дійство юнки на виданні. Вони також увечері виставляли під зоряне небо полумисок з водою, а вранці умивалися у цій воді, щоб гарними були.

Народні прогностичні прикмети:
-Багато зір на небі – до погожого дня.
-Чітко видно падаючі зорі (метеорити) і вони не мерехтять – наступний день буде без дощі.
-Зорі блимають перед дощем.
-Червоні зорі – на вітер.

Автор: Тарас Лехман

30 липня 2023

Перегляди: 23

а Ілля доточить…
1-2 серпня, відповідно, вшановують Святу Мокрину (Макрину) і Святого пророка Іллю. У народному календарі українців цих два дні тісно взаємопов’язані. За ними спостерігали за погодою і казали: «Якщо на Мокрини дощ, то негода встановиться на сорок днів». Отож, «Мокрина замочить, а Ілля доточить».

На півдні і в деяких центральних регіонах України цієї пори подекуди вже завершували жнива. Дожинаючи ниву, господиня залишала оберемок незжатого колосся, переплітала його перевеслом і прикрашала польовими квітами. У середині оберемка облаштовувала імпровізоване гніздечко для перепілки чи куріпки. У нього клала скибку хліба, посипаного сіллю, ставила кухлик з водою, щоб і «пташка оселилася», і «хліба наступного року було вдосталь». Такий витвір флористики ще називали «Спасова борода», «Спасові на бороду», або «Іллі на бороду». Недоторканим він залишався аж до оранки.

Народні прикмети:
-Грім з дощем на Іллю – на сльотаву погоду.
-Небо на Іллю безхмарне – хліб не вродить.
-На Іллю не буде волоття – не буде в млині молоття.
-Літо на Іллі до обіду, а після обіду вже осінь.
-Мужик до Іллі купається, а після Іллі з рікою прощається (вода у річка та озерах стає холодною).

Автор: Тарас Лехман

30 липня 2023

Перегляди: 27

 -Серпень пахне хлібом, садом і медом.
-Прийшов серпень, а за ним осінь стала на порозі.
-Рано листя жовкне (рано листя падає на землю) – на ранню зиму.
-Чим спекотніший серпень – тим холодніше буде у лютому.
-Серпень з першим хлібом приходить.
-Як у серпні добре вродить, то зима не зашкодить.
-Мокрий серпень – зима гнила.
-Серпень ходить садом, кладе у кошик яблука, груші, виноград… Чим більше плодів вродило – тим тривалішою буде зима.
-Серпень – присмерк літа, межа літа й осені.
-У серпні зорі падають з небес.
-Зоря червоніє – на вітер; блідне – на дощ; зоря ніжно-рожева або золотава – на суху погоду.
-Павуки плетуть довгі павутинки – ознака наближення осені.
-Зі ставка чути свіжою рибою – цього дня буде дощ.
-Комарі літають роєм, в’ються стовпцем – буде хороша погода; поховалися – на дощ.
-Овес обважнів китицями – з’явилися опеньки.
-Небо над лісом посиніло – на тепло.
-Ніч світла, тиха, без роси – наступного дня чекати дощу.
-Пліснява на ганчір’ї – до врожаю рижиків.
-Промені сонця темніють – до сильної грози.
-Туман чистий – грибів буде густо.
-Хмари після обіду з’являються чорні і густі – ввечері буде дощ.
-Цукор стає вологим – на негоду.
-Перед дощем раки вилазять на берег і зариваються в пісок.
-Веселку видно після дощу і вона швидко зникає – буде гарна погода; довго грає і «дає воду» - на негоду.
-Місяць народився і водою умився (вночі падав дощ) – дощ буде довго; народився без дощу – довго стоятиме гарна погода.

Автор: Тарас Лехман

23 липня 2023

Перегляди: 30

 28 липня – День Хрещення Київської Русі-України, свято рівноапостольного князя Володимира Великого.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало саме князю Володимиру (Святославичу) Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з’являється сім різноплеменних богів – Дажбог, Хорос, Стрибог, Сімаргл , Мокош, Велес і залишається той же Перун, як верховний бог.

Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, нова релігія, яка б ширше об’єднала племена східних слов’ян. На той час Київська Русь підтримувала найтісніші стосунки з Візантією – найбагатшою, могутнішою і найбільш впливовою державою континенту. Так він вирішив прийняти християнство і охрестити весь свій народ. Князь Володимир 25 років був язичником, а 27 років – у християнській вірі.

Після офіційного хрещення киян у 988 році християнство стає державною релігією. Християнізація України йшла поступово. Спершу її прийняли більшу осередки, пізніше провінція, віддалені від Києва поселення. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві, хоча і тут був невдоволений люд. Головний опір чинили служителі язичницької віри – волхви. І якщо на південних теренах Київської Русі вплив їх був незначний, то на півночі – у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священиків, місіонерів.

 Ще довго співіснували між собою деякі елементи язичницької віри, переважно обрядів, із християнством. Виникло так зване двовір’я. Та й тепер у відзначенні деяких церковних свят ми спостерігаємо у народних традиціях синкретизм релігійних культур.

Для унормування церковного життя у своїй державі князь Володимир (згодом названий Великим і канонізований Церквою) видав указ, призначивши десятину прибутків на утримання Церкви, та визнав права духовенства.

Князь Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митрополита на Русі датується 1037 роком (ним був грек Теотемпт). Хоч раніше мусів бути архієпископ, який «наглядав» над Руською Церквою.

Християнство, проповідуючи милосердя та любов до ближнього – підвалини цивілізованого і мирного життя, об’єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир Великий закладав школи, будував церкви спершу у Києві (зокрема Десятинну церкву – Різдва Пресвятої Богородиці), а загалом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які добре знали слов’янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Київської Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільності зв’язки з далекими і близькими сусідами, слід вважати найпозитивнішим наслідком акту Хрещення Русі і слов’ян Сходу.