Все в блогах
Граківник
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 2
16 березня вшановують преподобних Герасима, Єремію, Євтропія, Клеоніка, Василіска... У різних регіонах України цей день набув різних назв, але здебільшого його іменують - Граківником, Герасимом-Граківником, Єремією.
Збереглися такі народні висловлювання:
- На Герасима побачив грака - кінець зимі, «білій господині», весну стрічай, бо грак зиму роздзьобав.
- Кожен Єремій про себе розумій, коли сіяти, коли жати, а коли складати.
- У цей день відносно тепло, а земля волога - на добрий весняний посів.
- За граками прилітають лелеки.
- На Герасима і Єремію снігом замело - квітень буде холодним.
- У цей день грім гримить, а дерева, звісно, голі - на хлібний неврожай, влітку хліб вимокне.
- Прийшов Герасим - до роботи (час до праці), селянин!
Плавав качур за качкою…
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 79
(Етюд)
Весна покликала птахів з Ирію додому. Вже й дикі качки прилетіли. Щойно ввечері їх ще не було, а вранці вже плавають човниками по річках та озерах.
Іду до плеса, що неподалік міста. Пробиратися трохи важко. Сонце ледь-ледь прогріває землю. Гумові чоботи в’язнуть у багнюці. Але окремими стежками, протоптаними ще торік, можна йти більш-менш безпечно. Палиці-підпирача не потрібно. Головне – сповнитись бажанням побачити щось цікаве, тоді жодні перешкоди не страшні.
Плесо (його не назвеш озером чи, навіть, озерцем) мілководне, але відносно велике за площею. Довкола ростуть очерет, верболіз, безліч різних чагарників. На підступах до окремих ділянок берегів, як на захист, постали болота. Чортівня в них не водиться, однак застрягнеш по коліна, наберешся лиха. Тут усюди можна сховатися від зайвого ока диким качкам, лебедям, чаплям… А ще на водоймі багато ряски. Добра пожива для диких качок та іншої птиці. Навіть узимку зелена ряска не завжди щезає, видно її з-під тоненького льоду, від чого лід і сам стає зеленим. Дрібненька рибка – також відмінний харч.
Табунці диких качок побачив на протилежному березі водойми. Але обходити навколо по багнюці не хочеться, тим паче, що доведеться подолати два кілометри. Причаївся у найближчих кущах верболозу. Став здалека спостерігати за пернатими, завбачливо озброївшись біноклем. Над головою здебільшого пролітали лугові чубаті чайки, вигукували: «Чий?!. Чий?!.». Побачив кількох бекасів.
Минуло з півгодини часу, як моя терпеливість винагородилася. З невеличкої затоки плеса (з берега через густі зарослі очерету її не побачити) виплила дика качка, а за нею двоє качурів-крижнів. Поплили ледь не середини водойми. І що тут почалося!..
Хоч втомлені, зморені далеким перельотом, та на рідній землі, знайомих водоймах вони враз пожвавішали, набралися сил. Шукають собі пару, щоб привести потомство, продовжити рід качиний.
Два качури-крижні слідом плили за сіренькою, непоказною качкою (та, все ж, у ній є щось привабливе!), ні на мить на відставали. Стелили крила по воді, били ними, піднімаючи бризки, розпушували хвости, кивали головами, кланялися, наче запрошували качечку до танцю. А тій – байдуже. Тільки хтось з качурів наблизиться до неї, та враз розвернеться і попливе геть від залицяльника.
Качури за нею. Та ні! Жодного прояву уваги від качечки. Непідступна дама.
Потім качури стали чубитися, що аж пір’я з них полетіло. Очевидно думали-гадали: «Хто переможе у поєдинку, того качечка й обере за свого…».
А качечці і далі байдуже.
…Раптом вона пірнула під воду і вигулькнула аж за десяток метрів від залицяльників. Опинилася біля самого берега. Із заросте очерету неквапливо, поважно виплив ще один качур-крижень, здоровань, красень. Голова і шия темно-зелені, ще й почепив на шию біле намисто. Верх тіла, груди каштанові, хвіст облямований білим. Хоч і ті двоє качурів не менш гарні, та йому не рівня.
Качечка ледь не кинулася отому третьому в обійми. То ось кого вона вже давно обрала. Мабуть і місце для гнізда підшукали. Над тими ж двома невдахами лишень кепкувала. А качур-красень, вочевидь, перевіряв подругу на вірність, на встрявав у баталію. Та якби довелося…
Потрапивши у таку халепу, двоє качурів подалися в різні сторони, щоб продовжити шукати собі іншу половинку.
Кохаю ненависть, ненавиджу любов…
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 32
Кохаю ненависть, ненавиджу любов...
І сльози душать повінню зіниці.
То раптом закипає, то холоне кров –
така душі зневолена криниця...
Кохаю ненависть, ненавиджу тебе,
бо знаю – знову брешуть твої губи.
Та я не буду ранить серце: вже слабе,
і страх осмілено обох нас губить...
Кохаю ненависть, ненавиджу красу –
оту блакить, що влилась в твої очі.
Не розплітай, прошу, душі моїй косу:
ти вже давненько зрадив карі ночі...
Кохаю ненависть, ненавиджу любов..
І сльози душать повінню зіниці.
То раптом закипає, то холоне кров –
така душі зневолена криниця...
Люби мене
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 38
Люби мене – немов востаннє,
люби мене як в перший раз.
І хай між нами "цвіт згорання" –
люби мене аж до образ...
Люби мою ворожу слабкість –
ревниву мить безмовних днів...
Люби душі моєї важкість.
Люби, якщо любить не вмів...
Люби мою вродливу впертість,
одежу сліз моїх люби.
Люби очей моїх відвертість –
покірність ніжної мольби.
Люби мене дощем вразливим,
люби мене жаданням снів.
Як навіть серцем ти примхливий,
люби тоді мовчання слів...
Люби мене терпким прощанням,
люби осіннім днем журби.
І хоч любов твоя – вагання,
але люби мене...люби...
Ти вже не будеш моїм морем
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 30
Ти вже не будеш моїм морем...
Не дам тобі дорогу в сни...
Не знайдеш більше в серці горе:
воно чекає цвіт весни...
І хоч з тобою "нові хвилі" –
пробач мені цю дивну мить:
наївні рани вже безсилі...
Ти – біль, що з часом відшумить...
