20 липня – свято старозавітного Пророка Іллі. Його день українці вважають першим осіннім, хоча до календарної осені ще доволі багато часу.
За народною міфологією, він є наступником слов’янського язичницького бога-громовержця Перуна. Легенда розповідає, коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати з Неба усю нечисту силу. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них вогняні стріли-блискавки з громами. (Аналогічною є легенда про Архістратига Михаїла).
З Іллі починаються «горобині ночі» - грози і буревії, та такі, ща птахам заснути не дають.
Під час грози на Іллі запалювали під образами страсну свічку, щоб блискавка не влучила у хату і не спалила. Бо таку пожежу ніхто не приборкає.
На свято Іллі люди не працювали у полі (особливо на жнивах), не займалися важкою фізичною працею. Боялися, щоб той хліба не спалив.
В одній з колядок співають про Іллю:
«Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу жестяную.
Куди махне – жито росте».
Тут Ілля виступає як сівач озимини. (Зрештою, посівальники ходять зранку у свято Василя, Нового року, посипають зерном і бажають господарям щедрого врожаю).
У народі кажуть:
-На Іллі – новий хліб на столі. (Жнивують і печуть «на пробу» хліб).
Грім гримить, то Ілля у вогняній колісниці по небу їде.
-До Іллі дощові хмари ходять і за вітром, і проти вітру; після Іллі – тільки проти вітру.
-Дощ на Іллі – осінь буде мокрою.
-На Іллі сонячно і тепло – осінь ще потішить теплом.
-Ілля воду у водоймах студить.
-На Іллі місяць повний і в тумані – буде багато білих грибів.
