Вени, що проглядалися на моїх литках, протоптували маршрути серця. Їх стрімкий потік вимальовував мапу сподівань, провалів, симпатій та натхнення. Колись хитромудре сплетіння сенсів водномить розливалося оазою білосніжної домівки. Видається, моє тіло увібрало в себе картографічні підтвердження мрієшукань. Судини нині несуться меандрами стегон, вплітаючи у шкіру малюнки приток Дніпра. Збираються навколо серця візерунками картвельських зірок. Обвивають зап’ястя мальовничими світанками литовських залізниць.
Повнокровні вени насичуються дорожніми знаками, вокзальними тріпотіннями й спраглими цілунками.
Тепер подоланий життєшлях викарбуваний кровоносними судинами. Скільки ж ще місць трансформують мою тілесність?
