Все в блогах
Помрій як птаха... (на конкурс фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021»)
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 13
Помрій як птаха, невловима птаха:
у ній бо вічності палає мить.
Крильми небесного сягає даху,
журби не знає: з сонцем говорить...
І знов летить осмілено за вітром...
Пером своїм голубить вечори.
Всю зиму сниє веснами і літом,
бо зорі завжди манять догори.
Та чисте серце не віддасть нікому.
Зостанеться воно у висоті,
щоб мрія не розплавилась як втома,
щоб дух її вітрилами летів!
Думок моїх дорога (на конкурс фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021»)
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 22
Довкіль розлитая тривога.
І знов по серцю – голос гір.
Біжить думок моїх дорога,
слова лягають на папір.
І знову сон, і знову осінь...
А дощ натхненно тягне мить.
Промокли мрії... ходять босі.
Їх не вернути, не спинить...
Випий... (на конкурс фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021»)
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 20
Випий спрагу – цвіт із сонця,
випий ніч, хай будить сни.
Квіти хай терплять віконце:
притулились до стіни...
Випий голос – сповідь моря,
випий мить із терпких уст.
Поцілуй мов хмари гори,
щоб незвідане вернуть...
Тремтить трава, посріблена росою (на конкурс фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021»)
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 25
Тремтить трава, посріблена росою,
плете душі розстелені думки.
Доспівує десь сонце над горою.
Прощаючись, ще гомонять струмки...
Сидить сама, приречена на вроду.
Глядить в якусь лиш їй відому даль.
Чому не йдеш: а чи боїшся броду?
Чи в серце в'їлася терпка печаль?
Лиш небо чує: знов дощем голóсить.
І щось волошки в житі ворожать.
Зеленоока чеше свої коси,
і знає вже, що знов не буде спать...
Теплий сніг (на конкурс фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021»)
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 28
Теплий сніг тривожить серце,
роздягає голос снів.
Тіло спокою нап'ється –
тих прозорих, тлінних слів.
Теплий сніг кохає гори,
хоч і квіти – до колін.
Хай плечей торкнуться звори –
не обійми голих стін...
