Я втечу до тебе знову, коли стане страшно. Напоїш мене терпким чаєм, друже?
Я втечу, коли тре' буде сміливости й спокою. Станеш морем для моєї суші?
Не покинь мене, коли прийду в гості. Обіцяю, я постукаю,
Навіть вдам, що я без вітру дощ, чи прикинусь віконною стулкою
Я не зможу от так от просто, просто жити і не писати
Стану річечкою на склі, стану порожнім садом
Пустиш мене до себе? Знову тебе обійму
Тобі́ теж буває страшно, страшно буває сильно
Напишу тебе на папері, як бога з міту
А ти просто листочок на зоряній карті світу
Ти зник зі саду першим
Я просто вірш, ти – вершник
Під псевдонімом Маневром більше
