Все в блогах
Шовкові трави
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 178
-Травень тішить шоковими травами, то буде добрий сінокіс і багато молока.
-Травень обдурить і до лісу втече.
-У травні майся, а влітку парся.
-Дуб зацвіте – починають сіяти горох.
-Горох зацвітає тільки за вологої погоди.
-Ластівки і горобці гніздяться з північного боку –на жарке літо.
-Ластівки прилетіли – скоро загримить.
-Ластівки прилетіли і почали лаштуати гнізда – настане стійке тепло.
-Ластівки весною літають високо – буде добра погода.
-Чим раніше цвіте черемха – тим жаркішим буде літо.
-Черемха стала білою – шукай перші підберезовики.
-Багато цвіту горобини – на холодну осінь.
-Пустоцвіт плодів не вродить.
-Огірки найдоцільніше сіяти з вечірньою росою.
-Травень з росою – не будеш з бідою.
-Якщо у березні природа прокидається, то у квітні розвивається, а лише у травні буяє.
-Травень корів нагодує, але не людей.
Заспіває соловейко...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 124
15 травня – свято Пахомія Великого.
Спостерігали, якщо Пахом повіяв теплом, то з цього дня (раше вечора) починають масово співати соловейки, змагатися, хто краще заспіває, хто кого переспіває і приверне до себе увагу половинки. (Самички не співають, а лише видають ледь чутні звуки). Усе це перетворюється на неймовірно чарівне концертне дійство. У кожного своя арія, своя партія.
Соловейко на вигляд непеказна пташнка, але який артист!
В українців особливе ставлення до солов’їв, щемливе, трепетне.
...Зоряна травнева ніч, солов’їні концерти і молоді закохані пари, які слухають їх до світанку. Про це співається у багатьох піснях.
Дитячі глиняні іграшки-свистульки (свистунці) виготовляли здебільшого у вигляді соловейків.
Старші люди вважали (і вважають), що зруйнувати гніздосоловейка – це такий самий гріх, як і зруйнувати гніздо ластівки.
У народі кажуть:
-Не заспівав соловейко, тоді ще не сій гречки і не стрижи овечки.
-Соловейко тоді починає співати, коли насититься водою з березового листя.
-Коли ячмінь колоситься, тоді соловейко замовкає.
-Соловей не заспіває, коли їсти не має.
-Соловей співає, бо голос має.
-Не потрібна соловейкові золота клітка, а зелена вітка.
Минула половина пасхального циклу
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 103
14 травня вшановуємо священомученика Ісидора Хіоського, військового старшини, який ревно дотримувався християнської віри. Страчений у 251 році за велінням імператора Декія. Під час тортур не зрікся Ісуса Христа. Згодом над його гробом християни збудували церкву-базиліку.
Цьогоріч 14 травня у церковному календарі значиться як Переполовинення. Його завжди відзначають у середу. Отож, минула половина (25) днів від Великодня і стільки ж залишилося до Трійці (П’ятидесятниці). Саме на переполовинення пасхального циклу днів, тим паче, що припадає середа, ревні християни строго дотримувалися посту, хоч у цей час після Великодня дозволялося їсти різні страви. Але для дітей пекли пиріжки з солодкими начинками – плодово-ягідним варенням чи повидлом, з сиром або з маком з цукром, поливали їх медом, як нагадування про те, що невдовзі прийде світле свято Трійці. На Пасхальне Переполовинення батьки намагалися не залучати дітей до важкої фізичної праці (звісно, без нагальних потреб нате).
Дівчата, юнки починали влаштовуати обрядові дійства, ігри – проводи Русалій.
Митарства блудної доньки
- Автор: Єлизавета Пукас
- Перегляди: 647
Ось і все, тату: моя душа дісталася роздоріжжя. Мені тяжко вертати до твоєї… до нашої хати. Я відверто блудила такими шляхами, що одному Господу Богу відомо, як я, розпластана манівцями, закидана зловорожими словами, пробиралася з-під надр крові й вугілля, що попелом встелили мою долівку. Я відрізала косу, не втративши честі, скоротила собі шлях, молячись про довголіття.
Я молилася, аби не забути обриси нашої хати. Моєї кімнати. Квіткового саду. Наших качок і гусей, котрі прилітали з ирію. Тих чорноперих курей, що з цікавості якось шалено прагла побачити. Саме вони були тими останніми, що споглядали моє коліно без шраму.
Я молилася, батьку, як ти мене вчив: аби жоден лихий не дістав. Ще малою вічного життя рідним жадала, аж ось оспівую їхні діяння… Тату. Ти й не знаєш навіть, якою темрявою довелося мені блукати. Скількох громад питатися, чи маю право до них пристати. Ти б знав, скількох людей я втратила. Скільки імен викарбувано в моїй часограмі. Молю тебе, рідний, пустити до хати. Хоч там вже десятиріччя немає тої кімнати жахливо-бордового кольору, тої витяжки з духовою шафою. Пусти, хоч померли всі квіти, що саджала з бабусею змалку. Пусти, хоч і півня нема, від якого дідусь захищав так завзято.
Пусти, батьку! Я втомилася, рідний, блукати світом і не знаходити в чужих господах спочинку.
Пусти мене, рідний! Я твоя донька… Шукаю лиш прихистку у твоїх долонях.
Відчиняється хвіртка. Скрип-скрип…
Викрешані в ім’я любові
- Автор: Єлизавета Пукас
- Перегляди: 137
Сонце,
Віриш: усі зорі до нас схилились,
Склалися в долю візерунки забуті давно.
У нас під очима
Ховаються сльози,
Що втекли, аби окропити всесвітню журбу.
Не дивися на те, що далеко від дому.
Не дивися на шрами, залишені Богом.
Він добре знав, коли мене скинуть:
Над урвищем вчишся довіряти собі,
А не зламаним крилам.
Над урвищем згадуєш усе:
Ким ти був,
Де спліталися твої мрії,
Чому над тобою немає богів,
Як ти віруєш далі, якщо зовсім болить?
Розумієш: Бог дає нам випробування.
Не стверджую, що кожне нам під силу
Ми помирали. Помирали жахливо.
Сильно.
Надовго.
Завжди. Назавжди.
Раз і навіки…
А потім крешана,
Та сама жар-птиця,
Викрешувала з нас життєдайний вогонь.
Ми воскрешалися з попелу,
Бо
У вогні лиш запеклі продовжують бій.
Нам же треба, аби він не пік.
Нам вдосталь відкритих ран,
Шрамів, окроплених потом.
Наше тіло – це храм,
Пошрамоване, як і міста.
Замість ікон — там наша чиста душа.
Люди приходять і йдуть, Сонце.
Головне, аби в цьому коловороті ти не забув:
Як день посуне ніч, усміхнись мені,
Пригорни до серця
І продовжуй
Життє-
Рух
