Все в блогах

Автор: Надія Євстигнєєва

24 червня 2025

Перегляди: 399

Ми абсолютно не знайомі, але давай подаруємо один одному посмішки? Боязкі та наївні, ніби нам знову по 10 років і це наша перша закоханість. Давай домовимося сидіти годинами на кухні, обговорюючи все поспіль і безглуздо сміючись від незграбних жартів. Давай уявимо, що ми знайомі лише на день менше, ніж знають один одного хвиля та берег? Наша вічність зберігається у погляді. Один погляд, що змусив мій камінь у битися знов. Давай потонемо в очах один одного? Ти – в моїх, кольору свіжої кави чи димчастого бурштину. Я ж з радістю заблукаю в твоїх – кольору… лісу? Чи, можливо, чистого океану? Чи неба перед грозою? Точний орієнтир мені поки що не відомий. Ти мене зовсім не знаєш, але пропоную танцювати під дощем, ніби це наш останній шанс і здається, що ми більше ніколи не ступимо на цю землю. Давай зустрінемо світанок? Візьмемо гітару, навіть якщо грати не вміємо, і дбайливо смикатимемо струни наших душ, граючи мелодію ніжності. Ми не знайомі, я ніколи не зустріну випадково твого імені і не здригнуся від спогадів. Тобі ж не зустрінеться моє – від якого ти, можливо б, посміхнувся. Наші шляхи розійшлися, не встигнувши з'єднатися. У душі залишилася лише нездійснена історія.

Тебе не буде у моєму "завтра". Мене вже немає у твоєму "сьогодні". Але я ніколи не забуду, як ти посміхався мені "вчора".

Автор: Тарас Лехман

22 червня 2025

Перегляди: 84

 

29 червня – свято Верховних всехвальних апостолів Петра і Павла.

В українській народній традиції так склалося, що деяких достойників Христової Церкви наділяють певними професіями, родом занять. Наприклад, Юрій – постух, Власій – цілитель тварин (ветлікар), Олексій, Зосим, Саватій – пасічники, Симон Зилота, Агрипина – травознавці, знахарі… Не оминула така участь Петра і Павла.

Петро – рибалка. Він справді ловив рибу у сіті. Але Ісус Христом після першої зустрічі з ним пророче сказав, що той не рибу ловитиме у сіті, а навертати людей до Істинного Бога, буде «ловцем людських душ». Називають його і будівничим. Петро у перекладі – камінь, твердиня, скеля. Ісус Христос заповів йому, що той стане наріжним каменем Церкви.

Павла вважають сівачем (сіячем). Але не хліб він сіятиме (зрештою, такою працею майбутній апостол ніколи не займався), а, з огляду на церковне вчення, сіятиме поміж людей зерна правди Христової науки. Так і сталося.

Утім, ународній уяві Петро постає насамперед покровителем рибалок. На його іменини навіть відзначали професійне свято – День рибалки. Павло тим часом ниву засіває.

У деяких фольклорних джерелах, апокрифах, колядках вони обоє постають орачами. Петро волів веде, а Павло за плугом іде. Зрештою, такі джерела свідчать про споконвічний мирний хліборобський характер українського народу. Ця прадавня історія сягає ще часів Трипілля.

Петра і Павла часто називають братами. Однак такими вони не були по крові, а тільки по вірі і духу.

Ці апостоли багато подорожували світами, проповідували Христову науку, засновували християнські общини (спільноти), виясвячували священиків і єпископів. Тому у молитвах до них часто звертаються мандрівники, подорожуючі.

Свято Петра і Павла завершує Петрів піст (Петрівку). Селяни вже готові до жнив.

Народні прикмети:

-Дощ до Петра не дає тепла, а тільки по Петрі.

-Пекельна спека настає тільки після Петра.

-На Петра дощ – жито, як хвощ (мокре).

-Петро задощить –хліб замочить.

Автор: Тарас Лехман

22 червня 2025

Перегляди: 72

 

24 червня – Різдво Івана Хрестителя (Предтечі).

За астрономічним календарем, завершення піку літнього сонцестояння. Минула найкоротша ніч у році (22 червня), день, хоч ще непомітно, але таки меншає. Щоправда, сонце входить у фазу своєї найбільшої активності. Попереду липень – найспекотніший місяць року.

Саме цієї пори наші пращури-язичники відзначали день Купала, проводжали літнє сонце. Словосполучення «Івана Купала» виникло згодом, уже після прийняття і поширення християнства на теренах Київської Русі. І як би там церква не протистояла народним звичаям та традиціям, прадавнім обрядам, населення таки дотримувалося їх, особливо молодь.

У Купальську ніч насамперед перестрибували через багаття, дівчата пускали за течією річки щойно сплетені з живої рослинності вінки і загадували бажання на майбутнє подружнє життя, шукали цвіту папороті і скарбів, скочували з гори на долину підпалене колесо від воза (символ того, що сонце спадає, іде на зиму), топили у водоймі солом’яне опудало Марени (Мари), попелом з купальського вогнища посипали грядки, щоб добре родили, співали купальських пісень, водили хороводи... Це були ігри та забави молоді, коли парубки і дівчата відкривали один одному свої найпотаємнішіі водночас найщиріші почуття. У цьому не слід вбачати щось вульгарне. Дотримання пристойності, цнотливості було умовою молодіжних забав. За їх порушення могли привселюдно осоромити.

А вранці йшли до церкви, щоб урочисто відзначити свято Різдва Івана Хрестителя.

Взагалі, ніч на Купала вважалася такою, що поєднує дві, здавалося б непоєднувані, несумісні стихії – вогню і води. Але вони обидві  життєдайні для всього сущого, приносять плодоріддя землі. Не випадково у Купальську ніч знахарі збирали лікарські трави.

Народні прикмети:

-Світла ніч на Івана Купала – буде світлий день.

-Купальська ніч дощова – іди за грибами.

-Багато зав’язків ліщинових горіхів – на ранню осінь.

 

Автор: Надія Євстигнєєва

20 червня 2025

Перегляди: 123

Сніг повільно спускається на мої губи, залишаючи ніжні поцілунки. З кожною сніжинкою я відчуваю твоє тепло. Вітер продуває крізь куртку і обіймає за плечі, ніжно перебирає волосся. Його холод повертає спогади про твої вічно холодні руки, які так часто дарували свій обпікаючий холод моїй спині. Холодні пальці витирали сльози, які зараз застигають на моїх щоках. Я бачу твоє відображення у сніжинках, що опускаються з неба, і посміхаюся висотою. Темрява навколо зачаровує, але блиск у твоїх очах не замінять навіть найяскравіші ліхтарі цього міста. Я можу знайти тебе скрізь, у кожній дрібниці, але від цього ти не станеш ближче. Нас пов'язувало так багато, але ми назавжди залишимося сніжинками, які так довго летять з неба не розлучаючись, а потім стають краплями, які нічого не знають один про одного. Стоячи посеред вулиці в обіймах зимового вечора, так подібних до твоїх, я зрозуміла, що твій холод більше не обпалює, він змушує мене хворіти. Я роблю крок уперед, вириваючись з обіймів, що сковують. "Ідучи не залишай слідів – повернешся", – шепоче мені сніг, дбайливо засипаючи відбитки підошви чоботів.

Автор: Надія Євстигнєєва

19 червня 2025

Перегляди: 92

Уявляєш, а я закохалась. Причому настільки, що не стану класично описувати бездонні очі чи ніжний голос, як завжди це роблю. Навіть нічого не скажу про спокій поруч із ним. Я закохалась по-іншому: у зорі та їх яскраве привітне світло, без якого темному нічному небові було б дуже самотньо. У їх чудернацькі візерунки, які ми називаємо сузір'ями, вони розганяють страх у темряві ночі та дарують мир всередині. Місячне сяйво посміхається та захищає від смутку, залишаючи наодинці чи, навпаки, ніби промовляючи "я поруч". Я закохалась в шепіт вітру, який приносить звістки з тих місць, звідки ми їх вже ніколи не отримаємо та від тих, чий голос більше не почуємо. Я закохалась в почуття натхнення, коли рядки самі лягають на папір і ти не контролюєш слова, котрі пишеш. Я закохалась в кожну мураху, що біжить по тілу, коли слухаєш улюблену пісню або читаєш тільки що написаний твір. Я закохалась в ранкове сонце, хоч воно занадто сліпить очі щопонеділка. Звук гітари біля вогнища це взагалі окремий світ тепла та уособлення любові. Кожна струна наче передає трепіт душі, а їх злиття в одну мелодію - любов до тих, хто поруч. Знаєш, здається, я закохалась у життя. В його невизначеність, швидкоплинність та непередбачуваність. Воно таке яскраве, що його неможливо не любити. Навколо теплих моментів я завжди малюю зірки, вони додають тендітності та неповторності. Навкруги темних плям моторошності у мене виростають соняшники підтримки. Я бачу прекрасне в лякаючому. Коли ми здатні покохати світ таким, який він є - ми можемо щиро любити інших. І це кохання буде відверте та вічне.