Все в блогах
Усе возноситься на Вознесіння...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 95
Цьогоріч, 29 травня – свято Вознесіння Господнього, яке символізує подію, коли Ісус Христос перед очима своїх учнів-апостолів піднявся на Небо.
Дата святкуванн Вознесіння (у народі – Вшестя) безпосередньо залежить від Великодня. Віряни його святкуть на сороковий день після свята Воксресіння Ісуса Христа і завжди у четвер.
Згідно зі Святим Письмом, після свого світлого Воскресіння Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі, серед своїх апостолів, розповідаючи їм про Царство Боже. Після цього Він зібрав своїх учнів біля Єрусалима на горі Елеон, благословив їх і вознісся на Небо. Пізніше до апостолів Явилися два Ангели, які повідомили радісну звістку, що в майбутньому Ісус Христос ще повернеться на землю...
На Вознесіння Господнє віряни повертаються до більш звичного приітання:
-Слава Ісусу Христу! Навіки Слава!
Колись побутувала добра традиція – напередодні Вознесіння господині пекли обрядове печиво у вигляді драбинок (аби Ісусові легше було піднятися на Небо) й тонкі паляниці, які по-панібратськи називали «божими онучами» (вони також для Ісуса, аби не ходив босоніж).
У народі кажуть:
-Разом з Вознесінням до неба возноситься рослинність, вона росте, підростає.
-До Вознесіння маж заколоситися жито. (Господарі зумисне виходили у день свята в поле, щоб перевірити, як воно колоситься і чи буде врожай).
-Яка погода на Вознесіння – такою може бути на Трійцю (через десять днів).
-У цей день сонячно і птахи співають – буде добра погода. (Так вони прославляють своїми співами Ісуса Христа).
-Ранкова роса – на врожай городини.
Bittersweet
- Автор: Єлизавета Пукас
- Перегляди: 141
Лоно живота пропікає солоною карамеллю й дощами. Переживаю. І проживаю. Гірчить мені поліська краса. Гірчить, але не відвертає. Надщерблений зиґзаґ матінки Долі: перечіпляюсь об нього пальчиками. Таки нервую. Сильно нервую.
Оксамитове небо нічийної території змушує в горлі шкребтися. На межі час плине по–іншому. Між кордонами хочеться щирості. Думки розшивають вібрації голосу: «Я повернуся», — кажу тихо й пошепки. А поки бурштин зіниць мережиться сіллю. Жива вода омиває личко. «Так треба», — думається, «так треба». Вознесіння на небо домашнього блаженства розбивалося об канонаду. Один вибух. Другий. Чотирнадцятий. Поки тихо — значить варто вкладатися спати..
Ще ніколи на дорогу мені не казали: «Як добре, що їдете. Там хоч безпечно». Мене не чекали там, за межею. Тепер чекають. Так в біса дивно.
А небо затягується чорнотою. Готую паспорт, намагаюся не думати. Солодкий посмак київських доріг. Вершкові нотки рідної Полтави. Як же швидко крутиться цей світ. А всередині — bittersweet.
Bittersweet – суміш радості й смутку водночас…
Сиві зорі
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 105
24 травня – вшановуємо преподобних Симеона Дивногорця й Микиту Переяслвського.
Колись цей день називали Мокієм, Мокрієм. Бо якщо задощить, то жнива будуть мокрими, а врожай хліба – мізерним.
Народні прикмети:
-На небі сиві зорі – на дощову погоду.
-Перед дощем птахи ховаються у гнізда.
-Гроза з перервами триватиме довго.
-За теплої сухої погоди сіль у сільничці стає вологою – жди дощової погоди.
Не обходилося без марновірства. Приміром, щоб не падав дощ, з тонких довгих гілочок плакучої верби заплітали «живі коси»; робили це безпосередньо на дереві... А от дехто робив це прагматично. Поміж сплетіння встромляв свіжі лугові чи польові квіти. Потім перевіряв: якщо квіти довго не в’януть – на дощ; сохнуть – буде сухо, спека.
Буяння
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 99
21 травня – свято Костянтина й Олени.
Кажуть, що «на Костянтина й Олени буяє все зелене», тобто розвивається рослинність. Господині вже готують салати з молодої цибулі, зелені кропу, петрушки, щавлю, шпинату... Воістину, жменька зелені, а торба вітамінів.
Водночас уже доводиться боротися з бур’янами, прополювати грядки. Але й серед «шкідливців» є чимало лікарських рослин – кульбаба, подорожник, зірочник, підбіл, березка, медунка... І їх використовують для приготування вітамінних салатів. Заготовляють і сушать для лікувальних чаїв, настоїв наземну частину цих рослин
Народні прикмети:
-Високі трави у полі – буде сіна доволі.
-Від дня Костянтина й Олени має встановитися стійке тепло.
-Цей деньтеплий – на теплий червень.
-Похмурі ранки – предвісники затяжних дощів.
-Гедзів багато – на прожай огірків.
-Посієш льон на Олени – буде довгим.
Рідна хата
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 111
Як тільки завершили весняні посівні роботи, засадили грядки городиною, дехто з господарів брався до будівництва нової хати.
Це перетворювалося на своєрідну толоку. На допомогу приходили родичі, сусіди, односельці, винаймали майстрів, помічників-підсобників (підмайстрів, які щойно навчалися будівельному ремеслу). Будівельним матеріалом слугували дерево, глина, солома, очерет... Плоский річковий камінь використовували для кладки фундаменту. Цеглу могли собі дозволити тільки багаті хазяї. Деякі будівельні матеріали приносили добровільні помічники. Робили це «за так!». Працювали від світанку до смеркання. Збудувати нову хату, принаймні завершити основні будівельні роботи і «поставити квітку» намагалися до початку жнив. Внутрішнє оздоблення припадало вже на час після жнив. Але до осені, коли настане сезон дощів, уже мала стояти нова оселя, а в ній замешкати господарі. Траплялося, що хату могли збудувати за 10-12 днів. Особливо ревно допомагали погорільцям, тим, чию хату забрало стихійне лихо.
Господині щодня влаштовували свою толоку, готували для будівельників спільні обіди, вечері. Навіть, якщо господарям випадала черга пасти корів, заміняли їх інші, мовляв, потім відпасете.
Новосілля перетворювалося на своєрідне гроадське свято. Приходили всі, хто був причетним до почесної праці. Приносили хліб, щоб хата була багата, тканини, постільну білизну, посуд та інші подарунки. У новій хаті має бути все нове. Звісно, не обходилося без священика, який освячував нову оселю.
Про рідну хату в українців мовиться і співається:
-Збудуй хату з лободи, до чужої не веди.
-Чужа хата – не своя, як свекруха лихая.
-В своїй хаті своя правда.
-Рідна хата – матінка; чужа – мачуха.
-Хоч хата маленька, та своя, рідненька.
