Все в блогах
Нові грані творчості
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 106
* * *
Коберник Д.С. Такі важливі всі слова... (збірка поезій). – Шептицький: ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», 2025. – 138 с.
* * *
Від першої поетичної збірки «Я життя дороги заплітаю в коси...» (2013 р.) до другої «Такі важливі всі слова» у Дарії Коберник минуло аж дванадцять років. Це не тільки вагомий відлік часу у житті людини, а й у творчості.
Так, протягом цього періоду вона не мовчала, регулярно друкувалася у ЗМІ, в альманахах «Солокія», «Третій горизонт», колективних збірках, брала активну участь у творчих заходах літературно-мистецьких об’єднань «Третій горизонт» (м.Шептицький), ім. Осипа Турянського (м.Радехів), виступала зі своїми віршами перед читацькими аудиторіями.
До упорядкування нової збірки підходила дуже скурпульозно, виважено і ретельно, критично вимогливо до себе. Потрібно ще раз і ще раз осмислити і переосмислити прожите, написане і надруковане раніше, вишукувати нові теми, прагнути осягнути нові грані творчості. Тим паче, що кожен день дарує щось нове, і то інколи не вельми приємне, навіть жахливе (ідеться насамперед про війну, яку росія розпочала проти України). Події змінюються динамічно, вони позначаються гіркотою на житті багатьох людей.
Як справжній поет, Дарія Коберник не може байдуже спостерігати за нашим сьогоденням, бо в ньому зберігається і минуле, і закладене майбутнє (тільки б хороше!). Все ж, намагається залишатися оптимістом:
«Настане день... Закінчиться війна...»
* * *
«Сумні забути крики журавлів.
Ти є! І ти живий, ти в себе вдома!»
Звісно, до нової збірки подала все найкраще з написаного за дванадцятирічний період часу – і те, що раніше друкувалося в періодиці, і те, що залишалося у шухляді письмового столу авторки.
У неї кожен вірш заслуговує окремого детального літературного аналізу, а не узагальненої оцінки.
...Слово – це не тільки смисл, ознака сутності певної речі, події, найменування когось чи чогось. Воно – скарб! Це своєрідний генетичний код. Що спонукає Дарію Коберник до поетичної творчості?.. Про те вона сама відкрито і відверто зізнається перед читачем у віршах:
«Слова, слова... Яка велика сила!
І кожна буква має власний код.
І ними нас батьки благословили –
Ми вільнийіохрещений народ».
З вірша «Поезія вічна»:
«У всі часи вона була таємна і магічна.
Коли про літо пишеш ти в зимову ніч, у січні...»
* * *
«Вставай! Пиши і не чека, лови чудові миті!»...
Кредо її творчості – писати без фальшу, Здавалося б, з побутової події уміє створити художній образ. Це їй вдається завдяки спостережливості, габутому життєвому досвіду і добрим володінням Словом. Воно – єдина зброя для поетеси.
У своїх віршах Дарія Коберник постійно звертається до Бога, то згадує Різдво, свято Миколая, то роздумує біля Плащаниці про страждання Ісуса Христа:
«Прости нам, Господи Ісусе,
Твої цілуємо п’ять ран,
Щоб нас не звабили спокуси
І темний злодій дух-тиран»,
То радіє Воскреслому Господу.
Хтось запитає «Де шукати істину?..». Відповідь однозначна – у Слові Божому, дотримуватись Його Законів і Заповітів.
Святими для неї є рід-родовід, родина, сім’я, пам’ять про батьків.
Вагомий (обсяговий) цикл віршів «Тобі, Україно моя...». Велич України простежується в усьому – щирості людей, доброзичливості, любові до рідної землі, поцінуванні краси природи та, передусім, любові до Бога, бо Він створив і дарував нам цю красу. Очевидно, що росіяни вважають логічно послідовною таку ієрархію: цар-батюшка, росія, бог (РПЦ). А в українців усе навпаки: Бог, Україна, Гетьман (у нас президента можна обирати й переобирати...).
Цитую Дарію Коберник:
«Україно моя! Ти велична, багата й красива,
Незрівняна твоя у пшеничних полях широта...»
* * *
«Україно моя! Ти колиска і мати, і батько,
Обіймаєш і пестиш, кладучи на душу бальзам.
У віках, як нікому, було тобі важко,
Рвали тіло та душу донькам і синам».
* * *
«Є у нас міцне, глибоке коріння.
Україна буде, бо вона нетлінна!»
Дарія Коберник проживає у м.Шептицькому (раніше – Червоноград), багато пише. Діапазон її творчості доволі широкий. Останнім часом переважає громадянська, патріотична ліри ка. Воно й не дивно! Але й далі продовжує писати духовну, інтимну поезію, гумор та сатиру, вірші для дітей. Дай Боже, щоб плоди її праці реалізовувалися у нових збірках, публікаціях у періодиці. Вони вартують уваги читача!
Свище вітер на всі боки...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 107
22 вересня вшановуємо Святого Фоку, Синопського єпископа, який загинув мученицькою смертю у ІІ столітті. Але навіть підданий важким тортурам, не зрікся Ісуса Христа.
У народі кажуть:
-Якщо на Фоки свище вітер на всі боки (поперемінно дме з різних сторін), то зима буде з хурделицями і щільним глибоким снігом.
-Сильні вітри на Фоки – сильні буревії взимку.
-Вітри «заганяють» дим у комин – чекай опадів.
-Фока листя з дерев знесе – рано зима прийде.
-Тихий Фока – тиха зима.
Фоку, за давньою народною традицією, називали Городником. Бо до його дня потрібно було зібрати основні овочі й переорати город чи поле.
За Трохимом...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 83
19 вересня – свято преподобного Трохима, християнського мученика, який загинув за Святу Віру 280 року у Малій Азії.
У день Трохима колись було узвичаєно «шукати щастя». До таких дійств насамперед вдавалися дівчата. Вони загадували бажання на судженого парубка, якого вподобали, ворожили на воді і дзеркальці, полінах дров, свічці, цибулі... Хотіли до Покрови дочекатися старостів. А як це важливо, за віруваннями дівчат на виданні, коли парубка ще й звуть Трохимом! Тому й просили преподобного Трохима привести до хати парубка Трохима.
Приповідали:
-За Трохимом не проходить щастя мимо; куди Трохим – туди і щастя за ним.
Народні прикмети:
-Якщо на водоймах вода тиха, то й осінь буде тихою.
-Вітер крутить-вертить листям – взимку будуть завірюхи.
-Неперелітні птахи (насамперед горобці, синиці, повзики...) враз стали мовчазними – чекай негоди.
Внутрішня свобода
- Автор: Єлизавета Пукас
- Перегляди: 173
Якби можна було з обра́з створити о́брази й вишити ними полотно буденних картин! Але ж поки ні. Наразі чуттєвість сягнула двохсотого рівня напруги та розчинилася в сенсах, як цукор у чаї. Обра́зи випарувалися. О́бразам судилося настоятися.
Дозвіл «не досягати нічого» вчив прийняттю. Збавляв оберти. Розслаблював. Ретроспектива ж вимивала на поверхню скарби. Усередині, як виявилося, є все необхідне. І події, і люди, і діалоги. Найважливіше — життя.
Відтоді хочеться говорити світлинами, вулицями, дощами. Розтікатися аквареллю, текстами, думками. Застигати шоколадом та карамельним лате. Блукати палацами, музикою, віршами. Заломленням світла на згині волосся й ключиць. Всотувати галереї, наліпки, кадри. Історичні науки й джерельну воду. Відверто: це відчуття нагадувало внутрішню свободу.
Вишивання буденного полотна повнилося фарбами. О́бразів не бракувало. Обра́зам місця не лишилося...
Осиротіли...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 92
-У вересні осиротіли ліси і сади, бо більшість пернатих полетіла у вирій.
-Якщо граки ще пасуться на траві, не відлетіли – невдовзі задощить.
-Деркач вечером «скрипить» - на погоду.
-Сич кричить ночами – на дощ.
-Дощ іде зранку – одягай свитину-дранку; як в обід, то зовсім не їдь.
-Чим дрібніші краплини, тим довше падатиме дощ.
-Електричні дроти дуже гудуть – через добу-дві буде циклон.
-У лісі запах плісняви – шукай гриби.
-Пізно дозрів виноград – далі осінь буде мокрою.
-У вересні картоплю копають і кіпці готують.
-Не господар, якщо у вересні картоплю не зібрав.
-Не чекай допоки сніг вкриє картоплю.
-Найсмачніша картопля тоді, коли її копають.
-Картопля з-під снігу у горщик не годиться.
-Картопля сама у льох (кіпець) не прийде.
-Якщо картоплі доволі, то можна обійтися без хліба і солі.
-Хоче вересень до школи, а діти за літом плачуть.
-У вересні до осені ще повага; у жовтні – пильна увага; у листопаді – плач за осінню.
-Вересень осінь приведе, жовтень потішить її, а листопад проведе (забире).
-Гриби під дерева збираються, коли спекотно і сухо; на галявинах розбігаються, коли сиро і тепло.
