Все в блогах
Дитинство, школярство і юнкорівські мрії
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 645
У голятинській одинадцятирічці навчався... (Продовження)
Але через кілька місяців мені довелося шукати нову квартиру, бо сюди мав посилитися попередній квартирант-священник. Обійшов кілька хат, а вільної кімнати не знайшов у молодих господарів – дрібні діти, а старших «обсіли» сини і доньки та внуки.
Взяти мене на квартиру погодилася Ганна Попович. Її нова простора і світла хата знаходилася на березі, неподалік мінерального джерела у пні верби. Трохи задалеко було добиратися сюди, особливо взимку.
Тут я квартирував недовго, бо уже за той час підшукав собі нове житло при дорозі у старшої жіночки Марії Сюсько. Її хата – справжній витвір дерев’яного архітектурного будівництва: великі двері і вікна, а дах вкритий не соломою, а вузенькою дранкою. Подвір’я біля хати таке велике – хоч футбол ганяй, Поруч – річка, на березі якої вписалася у верховинський пейзаж велика стайня зі стодолою.
На той час господиня ще тримала корову, телятко і кілька овець. Були у неї і кури, серед яких мені найбільше подобався півень, особливо його щоденний ранковий спів. За живим будильником швиденько піднімався з ліжка, вдягався і поспішав на сніданок до інтернату. Сюди ніколи не запізнювався.
На новій квартирі дотримувався порядку, який дуже любила моя господиня і хвалила за це. Нерідко пригощала теплим молочком із спеченою нею булочкою чи білим хлібом. Уміла вона зробити сир, а у спеціальній машинці сколотити навіть масло, яким наповняла півлітрові баночки і акуратно складала на полички у підвалі.
Часом одній жінці було важко поратися на господарстві і тоді, вибачившись, що мене відволікає від уроків, просила наколоти дров, накидати з горища сіно, прибрати за худобиною у хліві, вивези на тачці на поле гній. Не пригадую такого, аби я колись їй у цьому відмовив. Бабуся хвалила мене і нерідко відмовлялася брати гроші за проживання. Дуже любила поспілкуватися зі мною, розповідала, що її син Михайло служив солдатом у Німеччині і привіз звідки красиву скатертину і фарфоровий чайний жбанок. «Такого у нас ніколи не купиш», – казала.
Довідався від неї і про те, що її син Михайло добре вчився у школі, друкував свої замітки у районній газеті і за її рекомендації поступав на факультет журналістики Львівського державного університету, але вступні документи повернули назад, тому що Михайло не працював у редакції. Тоді було це обов’язковою умовою. Після Львова від подався до Дрогобицького нафтового технікуму і був тут серед кращих студентів, продовжував друкувати свої твори у різних газетах та журналах.
Мріяв з ним зустрітися, але не випала така нагода. Він вчився, а я приїжджав додому лише на канікули.
Ластівки
- Автор: Катерина Говера
- Перегляди: 154
На конкурс «Збережемо життя кожній пташині»
Прилетіли ластів'ята,
До віконця із даля.
І принесли добру звістку,
Умостились на гілля.
Трудяться вони невпинно,
Гнізда ластівки плетуть.
Скоро будуть пташенята,
Хай здоровими ростуть.
Стануть тішити нам око,
Прилітати знов і знов.
І крильцятами високо,
Закликати весну мов.
Ластів'ята, ластів'ята,
Перелітні ви птахи.
Оперення в вас – яскраве,
На спині і черевці.
Вас знайду під дахом хліва
Де прикріплене гніздо
Зачарує голос співа
В хату принесе добро.
Скажи мені...
- Автор: Катерина Говера
- Перегляди: 137
Скажи будь ласка комплімент,
Прошепочи мені на вушко.
І унікальним стане цей момент,
І крила я розправлю відчайдушно.
Скажи будь ласка кілька чуйних слів,
Й розтопиться моє холодне серце.
Й не зможе панувати в серці біль,
Загляну в твої очі, як в люстерце.
Скажи будь ласка про любов,
І попливе наш корабель кохання.
Й активно потече по венах кров,
Нехай взаємно-вічне буде це бажання.
Дитинство, школярство і юнкорівські мрії
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 1435
У Голятинській одинадцятирічці навчався...
Після навчання і отримання атестата про закінчення Лісковецької восьмирічної школи треба було далі продовжувати навчання, аби, як казав мій батько, вийти в люди. Мені хотілося навчатися у Міжгірській середній школі, в якій уже здобував освіту мій колишній однокласник Михайло Бушко.
На другий день після першого осіннього свята Іллі, та ще й храмового празника у Рекітах, який відзначається 2 серпня, я з Михайлом та його татом поїхали у Міжгір’я. Cтарий Бушко добре знався з районним начальством, бо працював бухгалтером Лісковецької сільської ради. Напевно, з-за цього його синочка без жодних перешкод зарахували до районної десятирічки, а мені віддали документи без жодних пояснень. З невеселими думками повернувся додому і розповів усе, як було, батькові
Дитинство, школярство і юнкорівські мрії
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 718
Літстудію "Едельвейс" у Міжгір'ї заснував Петро Скунць разом зі своїм другом-письменником Василем Коханом, тоді відповідальним секретарем районної газети.
Продовження. Уривок з книги "Доля під сузір'ям"
До школи прийшли скоро – вона тут. близенько, також у самісінькому центрі. Черговий школи, побачивши серед дітей незнайомця, поцікавився:
–А тобі куди, хлопче?
–Як куди? Я приїхав із Рекіт на заняття літературної студії, яку має проводити Петро Скунць у класі української мови і літератури.
На всяк випадок показав черговому своє юнкорівське посвідчення, але той навіть не подивився – показав рукою у той бік, куди мені йти, і назвав номер класу на першому поверсі. Підійшовши туди побачив кілька хлопців і дівчат, які посходилися сюди з багатьох сіл.
Буквально через кілька хвилин до нас підійшли двоє молодих і струнких чоловіків –привітались і представились – запросили до класу. А тут були не парти, а два столи, зсунуті один до одного, з двох боків – стільці, квіти посередині на столі, а у куточку на невеликому столику кипів самовар, біля якого побачив купку млинців.
Наші творчі наставники Петро Миколайович Скунць і Василь Іванович Кохан на прохання вчителя сісти перед нами на почесному місці відмовилися: знайшли собі місце разом із нами, але сиділи на стільцях один навпроти другого.
Сталося так, що Петро Миколайович Скунць сидів ліворуч від мене і навіть попросив сісти на один стілець далі, аби звільнити йому місце.