Все в блогах

Автор: Тарас Лехман

20 лютого 2023

Перегляди: 291

У лютому 2023 року виповнилося 15 років з часу заснування Червоноградського літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт».

Назва – символічна. Є географічний горизонт (чи то звемо його обрієм), є шахтний горизонт (про це добре знають гірники, тим паче, що Червоноград – місто шахтарське), а «Третій горизонт» - творчий, мистецький, духовний.

Ювілей вирішили відзначити скромно, у колі друзів, побратимів по перу, розповісти один одному про нові творчі здобутки, написані (хай ще навіть не надруковані) тексти – чи то вірші, чи то проза, чи то есе… А як подарунок від очільниці «Третього горизонту» Ольги Голузинець – блокноти з логотипами літературного об’єднання, фото, які нагадують про його історію. Дай Боже, щоб у них довелося писати тільки про хороше!

У час війни, звісно, не до гучних святкувань. Та все ж, тема війни (і це починаючи з 2014 року), віри в Перемогу України для багатьох авторів стала провідною. Воно й не дивно! У кожного з низ болить серце за Україну, за українських бійців, наших дітей, їхнє майбутнє.

Тому зустрілися «третьогоризонтівці» у міському парку Червонограда, біля статуї Божої Матері. Помолилися за Україні, українських воїнів. Так і годиться! Віддали честь і шану тим, хто захищає Україну, згадайте про тих, хто віддав за неї життя.

…Повернемося до історії. У 2008 році ініціатором, ідейним натхненником і першим головою «Третього горизонту» став письменник і видавець з Червонограда Ігор Дах. Його задум відразу підтримали і долучилися до формування об’єднання Ольга Голузинець (невдовзі вона очолила спільноту і тепер є її головою), Людмила Ржегак, Валентина Ковальчук, Тарас Лехман, Любомира Петрусь, Михайло Щурко-Вігор…

Коло «Третього горизонту» стрімко розширювалося. До нього долучилися Марія Обшарська, Марія Магдзяк, Богдан Демчук, Ганна Кузьмак, Любов Степчук, Надія Марцинюк, Мар’яна Правдолюбенко, Марія Лобай, Дарія Коберник, Галина Українець, Надія Самсін, Леся Гук, Галина Процюк, Надія Олійник, Іван Напора.., Наталія Кічун-Лемех, керівник відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики, а разом з нею влилися до літературної когорти Червонограда молоді  автори Ольга Бучек, Олена Федюра (вже обоє стали членами Української асоціації письменників), Маркіян Лехман та інші. Отож, росте у «Третього горизонту» і «Молоде крило».

Тепер у «Третьому горизонті» об’єдналося понад 20 поетів, прозаїків. Дехто з «початківців-засновників» з різних вимушених причин оселився в інших містах, регіонах. Та все ж, вони є почесними членами ЛМО. Тут також завжди пам’ятають про тих, хто відійшов у Вічність. Більшість «третьогоризонтівців» водночас є членами Української асоціації письменників (м. Львів), де регулярно відбуваються їхні творчі звіти, мають чимало грамот від цієї почесної організації.

А от нещодавно Почесну грамоту від Українського Фонду культури ім. Бориса Олійника за підписом Голови Фонду, академіка Олександра Бакуленка отримала очільниця «Третього горизонту» Ольга Голузинець. Це їй подяка за керівництво літературно-мистецьким об’єднанням підтримку та сприяння розвитку літератури у Червонограді (вочевидь і не тільки в шахтарському місті, Прибузькому краї…).

Відразу  після заснування «Третього горизонту» Ігор Дах (тут він проявив себе вже як видавець, редактор) започаткував видання однойменного альманаху «Третій горизонт», дитячого альманаху «Ліхтарик» (друкувалося багато творів дітей, зокрема слухачів МАЛіЖ), газети «Літературний Червоноград», журналу «Місцевий ЧАСопис», а також доволі цікавого й оригінального альманаху «Автограф».  «Третьогоризонтівці» отримали простору «площу» для друку. Крім того, на сторінках цих видань представлено дописи, ілюстрації, пісні авторів з багатьох регіонів України.

Члени літоб’єднання долучилися й до видання альманаху «Солокія» (засновник – Михайло Махник).

Якщо загалом підсумувати творчі здобутки «Третього горизонту», то це сотні авторських книг, численні публікації у колективних збірках (одну з таких, присвячених Лесі Українці, самі ж видали), альманахах, газетно-журнальній періодиці, в Інтернет-виданнях, виступи на радіо, телебаченні… А ще зустрічі у трудових колективах, навчальних закладах, бібліотеках…

Під егідою «Третього горизонту» у Червонограді відбулося дев’ять Всеукраїнських літературних конкурсів ім. Володимира Дроцика. Та й самі члени спільноти регулярно ставали переможцями і призерами багатьох літературних конкурсів різного рівня, про що свідчать грамоти, нагороди. У даному разі аж ніяк не йдеться про літературний конкурс у Червонограді, бо організовували його не для себе, а для інших, але не «чужих». Тільки для тих, хто пише українською!

«Третій горизонт» підтримував і підтримує тісні зв’язки з багатьма літературними об’єднаннями – Українською асоціацією письменників, «Колос», «Письменники Бойківщини», Міжнародною Академією літератури і журналістики, яка допомагає дітям творчо реалізовувати себе. Тісною залишається співпраця з мистецькими колективами.

З початку заснування «Третього горизонту» його члени збиралися на літературні засідання раз у місяць, бувало, частіше. На жаль, пандемія «Ковід», війна внесли свої корективи. Та все ж, таки зустрічаємося!..

Автор: Тарас Лехман

19 лютого 2023

Перегляди: 82

За сорок днів до Великодні розпочинається Великий піст, який завершується у світле свято Воскресіння Христового.

За тиждень до посту святкували Запусти, М'ясоїд, Масляницю, Сиропуст, Сирну неділю. В українців рідше зустрічається назва - Масляна, хіба що в регіонах, наближених до Росії. Загалом, це - давньослов'янське свято на честь пробудження природи, проводів зими і зустрічі весни. Його відзначали кілька днів поспіль. Християнська Церква включила Сиропуст у свій календар і він став передувати початку Великого посту.

Сиропуст, Масляниця... не мала на Україні такого широкого розмаху, як у північних сусідів. Але й тут дорослі та молодь катались на санях, ходили в гості, влаштовували в складчину бенкети, траплялося, що відвідували шинок. Часто персонаж Масляниці зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санях по селу.

Широке розповсюдження мав звичай Колодки (Колодія), відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки, поліна) - відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, прикрашену засушеними або паперовими квітами, навіть вишитими стрічками, чіпляли парубкам, як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, або ж того року до Запустів. Робили це старші жінки, молодиці. Бувало й так, що і самі дівчата на виданні. І якщо під час такого обряді парубок зустрів свою половину, вони вирішили побратися, батьки дали згоду на шлюб, то на Великдень парубок повертав колодку обраній, як пам'ять, як оберіг. Весілля ж справляли після Великодня.

Щодо Великого посту, то існує безліч народних приказок. Зокрема:

- Великий піст притисне хвіст.

- На Великий піст клади зуби на полицю.

У цей час заборонялося вживання скоромної їжі, молочних продуктів. Слід було уникати всіляких розваг, а присвятити себе молитві.

Автор: Тарас Лехман

19 лютого 2023

Перегляди: 159

27 лютого - день вшанування Святого Авксентія, який жив у V столітті. Спочатку він служив у перському війську, його називали «звитяжним воїном». Це був особливий титул. Але невдовзі залишив військову службу і навернувся до Христа. Став ченцем-пустельником, прославився як чудотворець, був духовним наставником і порадником молодих ченців. Помер у глибокій старості 473 року. Його мощі вважаються чудотворними.

Народні прикмети:

- Поганий день - літо буде гарне, але грози триватимуть.

- На Авксентія зимі пора збиратися на ноги!

- Мороз на Авксентія - не довго злитися зимі.

А ще народна мудрість каже: «Оцінюй зиму тоді, коли вона завершиться...».

Автор: Тарас Лехман

19 лютого 2023

Перегляди: 58

25 лютого - свято преподобного Мелетія.

За народними прогнозами, якщо у цей день гарна сонячна погода, то не вір їй. Ще будуть міцні морози та великі метелиці, ще Мелетій намете.

Від Мелетія до Онисима (28 лютого) щодня заміряли товщину льоду. Для цього на водоймі (ставку, озері, де нема течії) прорубували ополонку і міряли лід. Чим він товстіший - тим пізніше прийде весна, отже буде пізній весняний посів, адже земля також глибоко промерзла. Якщо товщина льоду зменшується, то весна наступає; збільшується - зима не скоро відступить. Стежили і за тим, як швидко ополонка вкривається новим льодом (замерзає).

Також заміряли товщину снігу, з'ясовували, чи добре біла ковдра покрила озимі посіви. Відтак - на який врожай сподіватися...

Автор: Тарас Лехман

19 лютого 2023

Перегляди: 63

24 лютого — свято Власія (Власа). І хоч до календарної весни вже недалеко, але, за багатовіковими народними спостереженнями, цей день може видатися найхолоднішим у лютому, а то й у році. Власові морози часто порівнюють з йорданськими. Загальновідомі приказки:

- Прийшов Влас - бери рукавиці про запас.

- На Власа циган шуби не продасть.

- На Власа ховай воза і знову бери сани.

Вважається, яка погода встановиться на Власа, то такою може бути протягом тижня.

Люди остерігалися цього дня. Тому без нагальних потреб намагалися не вирушати у далеку дорогу, щоб не замерзнути десь посеред поля і не померти «наглою смертю». Цього дня зайвий раз попереджали дітей, щоб ті не гуляли довго на вулиці, бо «мороз вуха повідщипує». Отож Влас міг налякати багатьох...

Народні прикмети:

- Синиця на Власа пищить - ще холод віщить; весело тенькає - на тепло.

- На Власія відлига - пора зимі забиратися.

- Власові морози відіб'ють зимі роги. Буде похолодання, але враз прийде весна.

- Якщо, починаючи від Власа, заєць міняє білу шубу на сіру - вже не буде великих снігопадів, весна не забариться.

- На Власа зберігаються глибокі сніги - літо буде дощове.

- Заметілі на Власа - літо з грозами.

- На Власа товста крига - зима ще протримається.

Все ж до самого Святого Власія у народі ставилися з глибокою шаною, насамперед господарі. Його вважали опікуном і навіть лікарем усіх домашніх тварин. Він, за легендами, виявляється знає їхні мови, так само, як і Святі Миколай і Юрій.

На «іменини» Власія у церквах ревно молилися до нього, запалювали свічку, щоб у домашньому господарстві панував гаразд. Тим паче, у кожного хазяйновитого господаря зберігалася освячена ікона Святого Власія, а то й дві. Одна - на покуті, іншу (хоч це парадоксально звучить) чіпляли у кошарі, хліві, де перебували домашні тварини.