Все в блогах
Поспішаю у бабине літо
- Автор: Галащук Марія Іллівна
- Перегляди: 235
Яблуком спілим
Котиться осінь,
Золото сипле на
спілі покоси,
Срібним убором
чарує калину
Складає їй чари
в диво-корзину.
А роси сльозами
купають отави,
мовчки цілують
сиві тумани
Співом пташиним
озивається гомін,
Бродить полями
заплаканий стогін...
А я відпускаю
роки із птахами
А жити то треба,-
втішаюсь думками...
Давно вже у долі
крила підбиті,
я знов поспішаю
у бабине літо.
с. Навоселиця, Хустський район
Закарпатська область
Хата, наче студня…
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 76
14 грудня, за оновленим церковним календарем, вшановують святих мучеників за Христову віру Тирса, Левкія, Филимона, Аполлонія, Калініка.
Не раз спостерігали, що цієї пори можуть вдарити міцні морози. Тому кажуть: «Грудень землю грудить і хату студить», «Прийшла половина грудня – стала хата, наче студня». (Студня – глибока холодна криниця).
Народні прикмети:
-Якщо до 14 грудня на дубі ще де-не-де залишилось листя, то мороз вмить зрубає його мечем.
-Не тішся потеплінню у середині грудня, бо ще настане студня (може встановитися тривала холодна погода, з міцними морозами).
-У цей день іній на деревах – вродить гречка.
-Мороз, а сніг іскриться від сонця – не чекай скорого потепління.
-Вітер сніг розмітає – хліб відмітає.
-Якщо до 14-15 грудня випало мало снігу і його не скріпив мороз – буде мало хліба. Потім зима не надолужить.
Не йди, Федю, на ведмедя!
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 72
Кажуть, що у першій половині грудня ведмідь, який спить у барлозі, вже бачить другий сон. Звісно, це – уява. Але у народному календарі українців інколи навіть згадується конкретна дата – 10 грудня, день Феодота (Федота). Старші люди напоумлювали молодь, що на Федота до лісу краще не ходити і не тривожити сон лісового господаря. Тоді безпечніше буде…
Певні дії, перестороги часто відображаються у народних прислів’ях та приказках. В українців побутує і такий вислів: «Не йди, Федю, на ведмедя!». Тут Федір постає, як збірний образ, а не конкретна особа. Ним може стати будь-хто. Щодо ведмедя, то всім відомо, що цей звір небезпечний. Навіть, якщо він ситий, все ж не хоче бачити на своїй території чужинця, непроханого гостя, якого сприймає за ворога. Зустріч з ним може закінчитися для людини кепсько.
Хоча трапляються й кумедні та неймовірні історії. Наприклад, в Євгена Гуцала є невигадане дитяче оповідання про те, як дівчинка безтурботно гралася з ведмежатком (випадково зустрілися на гірській стежині Карпат), а мама-ведмедиця спокійно спостерігала з-за кущів за цими іграми, наче раділа, що її маля знайшло собі друга. Дорослі спочатку не хотіли повірити розповідям дівчинки, яка щасливо поверталася додому (а таких зустрічей з ведмежатком відбулося кілька), та таки довелося визнати правду…
По-своєму сенс цієї приказки розтлумачив мій знайомий із Закарпаття. Ведмеді зимової пори сплять. Але ідеться, насамперед, про тих клишоногих, які не заснули на зиму. Причини різні – не набрали вдосталь жиру, не знайшли місця для лігва (барлогу), хворі… Голодні взимку, тим паче, коли важко полювати через глибокі сніги, вони стають особливо небезпечними, агресивними. Наближаються до людських поселень, підстерігають домашніх тварин (зокрема овець), хапають собак. Випадкові перехожі також їм «до смаку».
Жертвами «зимових ведмедів» ставали лісоруби; селяни, які залишили стоги сіна на гірських луках, чекаючи санної дороги, щоб привезти їх до оборогів; мисливці, які вийшли полювати на малу здобич, скажімо. Зайців, а «ведмежих» набоїв не взяли. Йшли безпечно, бо були впевнені, що ведмідь взимку спить, і слідів звіра перед тим не бачили.
У Карпатах, щоб вберегтися від ведмедя, не раз зверталися до мольфарів… Все ж, якщо не мали мисливської зброї, то, йдучи до лісу, для більшої певності брали зі собою квачі-смолоскипи (вогонь має налякати хижака),загострені рогачі, довгі ножі.
В українському фольклорі (казках) ведмідь часто постає добродушним, врівноваженим, розважливим, самовпевненим у собі (бо силу має), справедливим. Ласим до меду (останнє – так і є). Але у лісі краще з ним не зустрічатися.
У народі кажуть:
-Буває, що і ведмідь літає.
-Ведмідь ще в лісі, а його шкуру вже продано на базарі.
-Не діли шкуру невбитого ведмедя.
-Два ведмеді в одній барлозі не вживаються.
-Ведмедя не налигаєш…
Дівочі вигадки і господарські поради
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 86
У свято Катерини чи в ніч на Андрія (початок зимових святок, чи в інші зимові свята) дівчата вдавалися до ворожби, щоб дізнатися про свою долю, принаймні, про шлюб, подружнє життя, ким буде чоловік.
Один з варіантів: ставили у глек з водою зрізану вишневу гілку і до Різдва вона мала розквітнути. Якщо зацвіла – добрий знак на скорий шлюб; не зацвіла – доведеться дівувати ще мінімум рік. Але все це – лишень дівочі вигадки, повір’я, легенди, прагнення видати бажане за дійсне. Як правило, гілка не цвіла, навіть бруньок не пускала, а дівоча доля складалася по-своєму. Гляди, як після Різдва вже й старости прийшли. Тепер, дівчино, піч колупай і рушники подавай…
Господарі завбачали прихід весни також за допомогою гілки, та тільки молодої вербової, яку зрізали з куща, що росте біля водойми. З приходом календарної зими (яка б погода не панувала) вербові гілки у глечику з водою виставляли на підвіконня. При цьому вікно неодмінно мало «дивитися» на схід сонця. Спостерігали: чим швидше на вербових галузках появляться перші бруньки (навіть не йдеться про «пухнастих котиків») – тим швидше прийде весна, адже «верба весну відчуває». Відтак заздалегідь планували свої весняні аграрні роботи, а саме – оранку і сівбу…
Звичайно, користувалися й іншими перевіреними прогностичними прикметами:
-Ранній прихід холодної зими – на ранню весну.
-Зима запізнюється, тоді після неї і весна не скоро прийде.
-Скороминуча зима – тривала весна.
-За теплу зиму весна віддасть холодом.
-Зима своє мусить відбути, аж тоді дасть дорогу весні.
Зимові вечорниці
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 98
Традиційне зібрання української молоді – вечорниці – мало у давнину кілька етапів, періодів, кожен з яких характеризувався певними особливостями.
Весною і влітку молодь збиралася просто неба. Такі зібрання, зустрічі називали – вулицею. Звідси походять характерні висловлювання: «Іду на вулицю погуляти», «Іду на вуличні посиденьки». (До речі, свої вуличні посиденьки зі співами, обміном сільськими новинами, господарськими порадами влаштовували і старші люди).
Восени, після завершення всіх польових робіт, випадало більше вільного часу, слушної нагоди для зустрічей. Гурти молоді і далі збиралися на вулиці. І тільки у листопаді, коли ставало доволі холодно, зачастили дощі з мокрим снігом, вдарили морози, молодь перебиралася у хату, яку винаймали у старших самотніх людей, вдовиць. Плата за «оренду» - колективна допомога протягом року: косити, жати, картоплю копати, корову пасти, воду носити, дрова рубати… Або ж почергово «орендували» хату у кожного з представників гурту (здебільшого у дівчат, тобто, їхніх батьків). Ось тоді розпочиналися «хатні вечорниці».
Вони мають кілька назв і всі цілком вмотивовані:
-Зимові вечорниці. Адже прийшла фенологічна, а далі – календарна зима.
-Різдвяні вечорниці. Зустрічі відбувалися у період Різдвяного посту і Різдвяних свят (зимових святок). Після Різдва, звичайно, молодь ходила з колядками, щедрівками. Часто колядували на потреби церкви.
-Андріївські вечорниці. Ця назва найпоширеніша в Україні. Усі кульмінаційні дійства з піснями, танцями, іграми, ворожінням, загадуванням бажань відбувалися саме у ніч на Андрія.
Не тільки заради розваги збиралася молодь. Шукали собі й пару. Мали вечорниці виховний і моральний аспекти. Уперш потрапити на них могли ті дівчата, які вже навчилися шити, вишивати, прясти, приготувати смачний обід… Дозволялося прийти на вечорниці, поспостерігати за дійством і молодшим дівчаткам (12-14 років), але за умови, якщо вони співають у церковному хорі нарівні зі старшими! Парубки – тільки після того, як навчилися косити, стали вправними у різних господарських справах. Малим хлопцям – церковним хористам також відчиняли двері, але як «спостерігачам».
На вечорниці не йшли напідпитку. Під час таких зустрічей, як правило, алкоголю не вживали. Недопустимими були злі, образливі жарти, особливо над дівчатами, дівчатами-сиротами – поготів. Не насміхалися над старшими людьми. Скажімо, у ніч на Андрія поцупити ворота, виставити на стріху воза, а потім ще й вимагати викуп… Такі «збитки» були здатні робити парубки, але йшлося лише про ті оселі, де дівчина була на виданні. Знову ж не йшлося про дівчат-сиріт.
Та спершу, ніж піти на вечорниці, просили дозволу у батьків…
