Веб-портал дистанційного творчого навчання
1 1 1 1 1 (0 голосів)
1 1 1 1 1 (4 голосів)

Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений любов'ю,
А з філіжанок кави - смак п'янкий.
В цей день усі здійсняться наші мрії,
У тихім місці, де ми тільки вдвох,
Нехай не кануть в Лету всі надії...
Ця музика луна для нас обох.

1 1 1 1 1 (2 голосів)

(Етюд)

На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте, голе дерево нікого не приваблювало, не манило. Навіть птахи оминали: не співав на вербі соловейко, не кувала зозуля, не сідали всюдисущі горобчики, оминали й дятли, бо тут нічим поживитися. Прикрі короїди.., і ті покинули вербу. Інколи вона нагадувала мені образ старої, всіма забутої людини, нікому не потрібної... Тільки старожили пам'ятають її молодою, зеленою. Призначали колись тут побачення...

Ранньої весни, коли дерева ще не розпускалися, сильний вітер «відколов» частину порохнявого стовбура і кинув у потічок. Життєдайна вода безперестанку напувала цю частинку засохлого дерева, омивала рани. І таки сталося диво!

З настанням літа, коли інші верби, вже давно-давно розпустилися, покрилися листям, із мертвого стовбура проросло кілька молодих зелених гілочок, вкритих тендітними салатовими листочками. Значить, у мертвому стовбурі ще жевріла крихітка життя, зберігалася якась життєдайна сила, невидима людському оку, а цілюща вода допомогла їй пробитися на Світ Божий у вигляді гілочок і листочків.

Восени ця краса завмерла. Потічок поніс ген-ген опале листя. Наступного літа диво не повторилося. Отож, це був останній спалах життя верби.

1 1 1 1 1 (1 голос)

(З фенологічного щоденника)

Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у лісі. На пагорбках під деревами і кущами сніг ще лежить, щоправда його небагато. Весна наступає! Трапляється, що залишки снігу навіть покриті зверху крижаною плівкою, яка виблискує веселковими барвами, наче хтось порозсипав дрібні різнокольорові скельця. Цю красу побачиш тільки вдень, і то при яскравому сонячному промінні. Трішечки нижче, у долинці, снігу більше, та він перетворився на сіре місиво, по ньому біжать веселі струмки весняної води. Ця вода збирається у струмки непомітно, маленькими цівками. Тече з кожного пагорбка, хоч де трохи вкритого снігом. Тут і лід (вважайте, «захисна плівка від сонячного проміння») не допоможе снігу залишитися снігом, таки стане він водою-сніговицею, задзюркоче струмком. Та й сама «плівка» розтане.

Зацвіли перші тендітні підсніжники. Добра прикмета, бо різких і тривалих похолодань уже не буде! Дивуєшся: і звідки вони знають про такі примхи погоди?.. Цвітуть тільки тоді, коли впевнені, що морозець не завдасть їм шкоди.

Співу птахів ще не чути. Не прилетіли з вирію. Не пора. Синиці, повзики, горобці поки що залишаються біля людських помешкань. Тут є чим поживитися. Хіба що зрідка подасть голос ворона, заскрегоче сорока, забарабанить дятел.

На відкритих галявинах, відносно широких лісових дорогах сонце начебто гріє, принаймні яскраво світить, але й вітер холодний повіває (це зима нагадує про себе). У гущавинах лісу сонячного тепла цієї пори не відчуєш. Насамперед ним насолоджуються високі сосни з розлогими пишними кронами, які створюють шатро над лісом. Але й холодних подихів вітру не відчуваєш. Затишно і радісно на душі...

1 1 1 1 1 (4 голосів)

(Картинки з життя)

Я довго обмірковував: що подарувати татові на день народження? Перебирав різні варіанти. Нарешті пригадав, як тато обмовився:
- Варто мені придбати новий записник. А то як тільки маю нагально знайти потрібний телефонний номер, копирсаюся-копирсаюся у своїх старих десятках записників і, буває, що не знаходжу... Хоча добре пам'ятаю, що десь колись я таки занотовував...

Отож подарував йому новий записник - об'ємний, ошатний, тут і сторінки позначені алфавітом для прізвищ, імен та ще й розграфлені для зручного запису номерів телефонів, електронних і поштових адрес, додаткової інформації. Тато неабияк зрадів подарункові. Міцно мене обняв, подякував.

Та одного ранку він сидів над записником надзвичайно засмучений, щось занотовував у ньому, водночас гортав сторінки старих записників.
- Тату, чому ти такий засмучений? Можливо, тобі вже не сподобався подарунок? - запитав у нього.
- Ні, навпаки, дуже сподобався! - ще раз запевнив тато і заспокоїв мене. - Ото визбирую інформацію, систематизую її, заново записую прізвища, імена, телефони... і раптом мене охопив жах: до багатьох-багатьох з цих людей я вже ніколи не заталефоную. Вони у Вічності. Нема серед живих багатьох наших родичів, свояків, моїх друзів, приятелів, знайомих, колег по журналістській роботі, однокласників... Тому не викину і старі записники, хай вони залишаються у моєму архіві, як пам'ять про рідних і близьких людей.

Я щиро поспівчував татові, а той мене напоумив:
- Сину, бережи, цінуй дружбу! Дякуй Господу за кожний прожитий день (вдалим він видався для тебе, чи ні - то однаково), дякуй Всевишньому за кожну прожиту мить. Молися за тих, хто відійшов у Вічність!

1 1 1 1 1 (1 голос)

Палкий сенсуалізм зітхання
І пристрасті, і спонукання
Це - філософія життя
Надії, зваби і кохання
Лиш душу та від тіла відлучити
Її до мрії долучити
Почути в серці звук ліричний
Забути досвід емпіричний
Для Аристотеля: Ох, дивний я
Це ж не вчення, це - почуття

 

Коментарі

Новеньке у блогах

national day of press

Azərbaycanda Milli Mətbuat və Jurnalistika Günü - 146 il

Seyyub Asadov
21 липня 2021

Azərbaycanda Milli Mətbuat və Jurnalistika Günü - 146 il

Национальный день прессы и журналистики...

Клекіт

Маркіян Лехман
18 липня 2021

(З циклу «Рідна природа»)

Обабіч дороги на телефонному стовпі – лелече гніздо. Двоє пташенят з...

Кебе́та

Катерина Говера
09 липня 2021

Кебети мого розуму й ества,
Закладені Творцем з початку.
Дар ніжності, любові, материнства,
В житті...

Вона і її глибоководні листи

Олена Федюра
02 липня 2021

«Є багато чого, що б я хотіла сказати, проте мовчатиму. Мовчатиму тобі, мовчатиму їм. Скажу,...