Все в блогах
Купує шубу й продає…
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 71
- Березень ступає «по насту» - холод ще протримається.
- Крижане покриття на снігу швидко тане – настане потепління.
- Чим довше у березні лежить сніг – тим кращою буде трава.
- Нема у березні води – не буде у квітня і травня трави.
- У березні й курка повинна напитися з калюжі.
- Березень то купує шубу, то продає.
- Березневий мороз із дуплом.
- Зима злиться, але весні кориться.
- Зима березень лякає, а сама вже зникає.
- Хоч у березні мороз скрипучий, але не пекучий.
- Не придивляйся у березні до неба, бо там хліба нема; а дивись на землю нижче, бо тут до хліба ближче.
- Прийшов марець – готуй у поле ярець.
- У березні не байдикуватимеш, то восени і на зиму до столу матимеш.
- Буває березень холодний і голодний, але обнадійливий.
- У березні півднем віє, старого і молодого гріє.
- У березні весна світла.
- Березень – місяць світла.
- Борсуки вилізли з нори – морозів не буде.
- Бджоли на мороз не полетять.
- Ліс сповнився співом пернатих – настала пора пташиних весіль.
- У березні біля людського житла синичок уже нема.
- Снігурі полетіли й зиму забрали.
- У березні чубляться горобці й розпадаються їхні табунці.
- У березні кожна пташка хоче свого.
- Не обходиться березень без семи морозів.
- Березневе сонце – мамина ласка; зимове – мачуха.
- Нестійка березнева погода – далі весна буде мінливою.
- Березень тисне за палець, але й попускає.
- Березень завітав – праці додав.
- Березнева турбота – орати і сіяти.
Крига скресла!
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 81
16 березня вшановують священомучеників Савина і Папу.
Селяни вважали доброю ознакою, якщо цього дня, особливо після тривалої холодної зими, скресає крига, на річках починається льодохід. Адже, відтак, невдовзі можна буде починати весняну сівбу. Жартували, що це щука розбиває хвостом лід. Раділи, коли бачили перших плисок (трясогузок). Вони завжди повертаються з вирію перед скресанням криги.
У цей день неодмінно йшли на тихі озера, де нема течії, і заміряли товщину льоду. За нею також орієнтувалися на початок весняної сівби зернових культур. До речі, такі замірювання з певними інтервалами часу проводили кілька разів і взимку. Потім порівнювали, спів ставляли отримані дані. Чим більше замірювань – тим надійніший прогноз.
Народні прикмети:
- На Савина холодний вітер – квітень буде холодним.
- У цей день сонячно і тепло – земля скоро прогріється.
- Починає розпускатися верба – прийшла весна.
- Рано плачуть берези (почався рух соків) – на раннє літо.
- Мороз і товстий лід – скоро не посієш.
- Сніг лежить і не тане – не скоро прийде тепло.
- Цвіте підбіл (мати-й-мачуха) і зеленіє трава – встановиться, як для ранньої весни, відносно тепла погода.
- Добре, якщо цього дня вилітають перші бджоли.
Перша ластівка української періодики
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 141
15 травня 1848 року у Львові почала виходити друком перша газета українською народною мовою «Зоря Галицька» - «письмо повременное для справ народно-політичних, церковних, словесности і сільського господарства галицько-руського і буковинсько-руського народа», провідний часопис українців Австро-Угорщини. Це стало можливим після «весни народів» у Європі.
Рішення про початок випуску газети було ухвалено 4 травня 1848 року на засіданні Головної Руської Ради – першої української політичної партії.
Газета заснована як тижневик, але вже у 1849-1853 роках виходила двічі на тиждень, у середньому мала 1500 передплатників (доволі велика кількість на ті часи), далі знову повернулася до попередньої періодичності виходу – раз на тиждень.
У різні часи її редакторами були Антін Павенцький, Михайло Коссак, Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Северин Шехович, Микола Савчанський.
На сторінках часопису друкувалися рішення ГРР, хроніка подій, політичні новини, нариси, статті з етнографії, народознавства, культури, освіти, національних питань, релігії і духовного життя, літературні твори… Дописи редакція намагалася подавати оперативно.
Варто ще раз наголосити, що «Зоря Галицька» - перший український часопис народною мовою в Галичині та Україні. Перше число вийшло тиражем у 4 тисячі примірників. У ньому надруковано відозву до українського народу, яка проголосила єдність галичан з усім українським народом і відрубність від польського народу. Ця відозва констатує, що українців (ні, не тільки в Галичині, а й за Збручем, Дніпром. – Примітка автора) 15 мільйонів люду, які розмовляють однією мовою.
За десять років існування газета декілька разів змінювала характер і спрямування. Українсько-народним за духом і мовою часопис був у 1848-1850 роках, коли його редагував Антін Павенцький. Він залучив до розповсюдження часопису греко-католицьке духовенство. Але з 1850 року редактор передав газету у власність Ставропігійському інститутові. На жаль, газета набула москвофільського спрямування. Тут вже зрідка друкувалися твори українських письменників, статті про національні питання, дослідження, зарисовки з української етнографії. «Зоря Галицька» перестала висвітлювати діяльність Головної Руської Ради (свого засновника). Мовою часопису стало «язичіє».
1852 року редакція «Зорі Галицької» отримала з Відня урядове попередження, аби «не вживати московських слів під загрозою заборони». Все ж знехтувала ним. Хіба що стала вирізнятися мовною хаотичністю, але таки негативним ставленням до всього українського.
Як виняток, за редакторства Богдана Дідицького, 1853- червень 1854 роки, газета ще намагалася хоч «злегка» торкатися українських національних питань. Але у нього (редактора) виявилося чимало супротивників і він змушений був ураховувати думку більшості. Отож, газета кардинально не змінила свого курсу. Згодом і сам Богдан Дідицький твердо став на шлях москвофільства.
У листопаді 1854 року Ставропігія через непрофесіоналізм нового редактора Северина Шеховича та тиск австрійського уряду, який вбачав у газеті симпатії до панрусизму, призначила редактором Миколу Савчанського. Часопис повертається до народної мови. Але частина провідних авторів (Іван Гушалевич, Яків Головацький, Михайло Малиновський…) полишила співпрацю з газетою. На жаль, у другій половині ХІХ століття москвофільство стало вельми популярним у Галичині.
Однак на початку 1856 року на сторінки «Зорі Галицької» знову повернулася «мовна мішанина», що відлякувало передплатників, яких уже налічувалося лише 191, а наступного року – ледь сотня. Не мали особливої популярності у читачів і літературні додатки до часопису.
9 квітня 1857 року «Зоря Галицька» припинила існування.
Все ж в історії газети позитивом стало, зокрема, те, що вона згуртувала навколо себе визначних представників літературно-наукового та політичного світу на українських землях Австро-Угорщини. Серед авторів «Зорі Галицької» - Яків Головацький, Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Євген Згарський, Стефан Качала, Ксенофонт Климкович, Михайло Коссак, Платон Костецький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Михайло Малиновський, Антін Могильницький, Рудольф Мох, Іван Наумович, Іван Озиркевич, Антоній Петрушевич, Микола Савчинський, Лев Трещаківський, Микола Устиянович, Володимир Шашкевич, Григорій Яхимович та інші.
«Зоря Галицька» впродовж десяти років була провідним часописом для українців Австро-Угорської імперії, сприяла становленню української мови та культури, стала поштовхом для розвитку української преси на Галичині, Буковині та Закарпатті.
Іван Франко підкреслював, що «Зоря Галицька» була «першою руською політичною часописсю».
Агапій сонечком сміється…
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 102
15 березня вшановуємо священомученика Агапія і його шістьох побратимів. Вони загинули за Христову віру у IV столітті в Кесарії Палестинській. Християн віддали на розшматування диким звірам.
Народні прикмети:
- Якщо цього дня і три дні поспіль стоїть тепла (як для ранньої весни) погода, сонячно – можна готуватися до весняної сівби.
- Холодно – не поспішай з весняною оранкою і сівбою, бо нічого путнього не вийде. Жнива також будуть пізніми.
- Агапій сонечком сміється – прийшла рання весна. Вона впевнено піде уперед.
- Журавлі прилетіли сонячного дня – встановиться тепло.
- Сніг і мороз на Агапія (Агафія) – далі буде холодно, але травень потішить теплом.
- Після прильоту чайок скресає крига.
- Якщо зима була багата снігом, то весна буде багата водою.
- Вода розлилася – буде багато сіна.
- Ворони купаються ранньою весною – на тепло.
- Ранньою весною з півдня віє – стару гріє.
- Снігу було по пояс, тоді води буде по коліна.
- Холодна рання весна – добре для вівса.
- Сонце сміється, тоді і сніг тане.
- Щира посмішка сонця – лихо для снігу.
- За мокрого Гапа осінь стане плодами багата.
Коти справляють весілля…
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 80
Березень інколи називають «котячим місяцем». Наші улюбленці, чотирилапі пухнасті друзі справляють у березні свої «весілля». Нявчать, несамовито верещать, б’ються… Звідси народне висловлювання: «Кричить, наче березневий кіт». Комусь таке надокучає, особливо вночі, коли під котячий вереск годі заснути, а хтось з цього сміється. Нічого не вдієш. Такими котиків створила Природа.
А ще у березні брунькує, розпускається верба. Оті пухнасті бруньки якраз і називають «котиками». Як тут не провести аналогію?!.
У ставленні до котів людей умовно можна поділити, мабуть, на три категорії: ті, що люблять котиків, вони для них симпатичні тваринки; ті, що ставляться до них з огидою; ті, яким до них байдуже.
Щоб там не було, але чимало людей намарно вірять: якщо чорний кіт перебіг дорогу – буде нещастя; сірий кіт – на щастя; молодята на весілля вклонялися рудому котові, щоб приніс благополуччя… Новосели спершу пускали у хату кота, де він ляже, там і ставте ліжко. Він відчуває позитивну енергетику.
Ох, чого тільки не кажуть про котів…
Щоправда, котики бувають різними: ніжні, лагідні, вміють заспокоїти, зняти стрес (ось така собі терапія за допомогою чотирилапого друга); працьовиті, які активно ловлять мишей, допомагають по господарству; агресивні, яких краще до рук не брати; хижаки, які полюють не стільки на мишей, як на курчат, каченят, горобчиків, ластівок; хитрі та підступні, люблять щось поцупити зі столу; ледарі, яким подавай готову їжу під ніс, а біля мордочки може мишка спати…
Все ж, у більшості з нас вони викликають певну симпатію. Про котиків складено дитячі колискові, вони є персонажами дитячих казок (і не тільки народних). Давня мудрість говорить: «Хата без кота – це дім без господаря», «Де нема кота – там миші господарюють».
Апокрифічна легенда розповідає про кота таке. Бог доручив котові постерегти мішок з котами, але не зазирати у нього. Кіт не втерпів, хотів дізнатися, що там у мішку, розв’язав та й зазирнув у нього. Миші враз порозбігалися. Тепер він змушений все своє життя котяче ловити мишей і спокутувати гріх…
У народі кажуть:
- З’їв кіт сало і кричить, що мало.
- Кіт – ледар, а пес – господар.
- Не вір котові!..
- Кіт умивається – гостей очікує.
- Любить кіт сало і сметану.
- Спить, наче кіт…
- Киця лащиться, але й дряпає…
- Кіт з хати – миші танцюють (миші на стіл).
- Кота в мішку не купують.
- Якби киця не скакала, то би ніжки не зламала.
- Не все коту Масниця, треба і піст знати.
- Чує кіт у глечику молоко, та морда коротка.
Народні прикмети:
- Якщо кіт не злазить з печі – буде холодно надворі.
- Кіт на мороз на припічку ховається.
- Коти люблять перед дощем спати.
- Кіт спить, згорнувшись клубочком – на погіршення погоди.
- Кіт дряпає підлогу, двері – перед вітром.
