Все в блогах

Автор: Іван Ісаєвич

21 жовтня 2020

Перегляди: 204

24 березня 2014
Переглядів на МАЛіЖ (Скарби Папча): 1287

Мама каже: «Йди купи
Кілограмів три крупи.
Покупки не загуби
Та ще й здачу принеси!»

І пішов я на базар.
Крупа тут і крупа там.
Розгубився. Де купити?
Щоби й мамі угодити.

Дядько тут, а тітка там
Кличуть: «Я тобі продам...
Тут дешевша... В мене краща...»
Вже душа моя пропаща.

Бігав я туди-сюди.
Прикидав все, рахував.
І з такої суєти,
Купив жуйок й пожував.

Автор: Іван Ісаєвич

21 жовтня 2020

Перегляди: 295

ТІЛЬКИ БЕЗ СЛІЗ

23 марта 2014
Переглядів на МАЛіЖ (Скарби Папча): 1752

На лужку паслися мирно:
Гуси, кози та індик.
Полічив я ноги справно,
Вийшло рівно двадцять шість.
Ти тепер знайди окремо,
Скільки там гусей? А кіз?
Тільки прошу, задаремно,
Не пролий і краплі сліз.

Автор: Іван Ісаєвич

21 жовтня 2020

Перегляди: 168

Перегляди на МАЛіЖ (Скарби Папча): 1386

При переході від зими,
Природа начебто сп'яніла.
Шумлять од вітру праліси,
Блакитне небо задзвеніло…

Кричать у ньому зграї птиць,
Що повертаються на крилах.
Граки, в природі таємниць,
Неначе грають на цимбалах.

Зграйки веселих горобців
На гілках голих цвірінчали.
Музичні ж трелі солов'ї
Водять весняними ночами.

Весіль пташиних - повен ліс...
Весна все грає на сопілках.
Небо від грому тріс та й тріс,
Гуляє дощ собі по стріхах.

Біжать по вулицях струмки.
Гомін відлунює в віконці.
Пухнасті котики верби,
В чеканні, грітися на сонці.

Весною зміни, що не день,
Все дивом множиться земля -
Барвами цвіту і пісень
Та радощами від тепла!

Весна жде споминів моїх.
Безжально в жилах кров нуртує.
Моєї молодості «гріх»
Все повторити провокує.

Автор: Іван Ісаєвич

21 жовтня 2020

Перегляди: 168

22 березня 2014
Переглядів на МАЛіЖ (Скарби Папча): 1235

Народився у Моринцях.
Тарас – ім'я сина.
Ніхто не знав, чи виживе,
Ким стане дитина.

Рано хлопець втратив матір,
Скоро помер батько.
Тяжко було сиротині
В світі існувати.

Малим пішов працювати
Слугою у пана.
Навчатися хотів хлопець –
Мрія так жадана.

І сталося, бо Шевченко
Мав Божу прихильність,
Його талант різнобічний
Мав благословенність.

Вмів Тарас писати вірші
Не пером – душею.
Вони вічні та пророчі,
З вірою в ідею.

І «Причинна», «Утоплена»,
Й балада «Тополя»
Про нещасливе кохання,
Відчай, людську долю.

Про козацьку історії
Читаймо в поемах:
«Тарасова ніч», «... Підкова»,
В його «ГамаліЇ»,

В «Гайдамаках» осмислює
Повстання народу –
Проти гноблення повстали,
За свою свободу.

Наболіла тема долі.
Жіноча недоля
У поемі «Катерина»
Відчутна до болю.

В поемі «Сон», що вражає?
Чудові картини,
Страшні муки українців
І такі ж світлини.

У Сибіру автор бачить
Вже інші пейзажі
Над вічною мерзлотою,
Роблячи віражі.

Бачить тут страшні картини.
В кайдани закуті
З бандитами усіх мастей
Сидять й чесні люди.

За що мучать цвіт нації
Любителів волі?
Лиш за мрію про свободу,
Та за людські долі.

Далі в сні він потрапляє
До царя в палати.
Змальовує вдало панів
Пузатих, пикатих.

Від душі він насміявся –
Цар біситься з жиру.
І показав, що цар не цар
Без тюрем в Сибіру.

Зумів Тарас написати
Так всі свої твори,
Щоб з легкістю поринути
У його «простори».

То ж для мене Шевченкова
Вся творчість безсмертна –
Усі пісні та поеми
Й художні полотна.

ЧИТАЙМО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА...

Автор: Василь Тарчинець

18 жовтня 2020

Перегляди: 476

Великого галасу в тодішньому нашому колгоспі, що називався «Перемога», та що там у колгоспі – в цілому районі! – наробила моя критична кореспонденція: «Влітку обіцяють – взимку забувають», опублікована у районній газеті.

У ній, я учень 6 класу і принциповий юний кореспондент, заступився за колгоспних овець, у яких було обмаль кормів, води, теплої ферми і затишного гуртожитку для вівчарів.

Критичний виступ ду-уже не сподобався голові колгоспу, партійному і комсомольському вожакам. І вони пішли, говорячи військовою мовою, у відкриту атаку… на школярика… Найперше пожалілися директору школи і класному керівникові: мовляв, не личить піонеру ганьбити на цілий район сільськогосподарське і партійне керівництво колгоспу.

З того часу почалися для мене «чорні дні»: двійки за контрольні, диктанти і твори навіть з української мови і літератури, яку я дуже любив. До того у мене саме з цього предмету були тільки відмінні й хороші оцінки.

Посипались, як сніг на голову, у районну і навіть обласну пресу анонімки про те, що в ці газети надсилає і публікує свої твори зовсім відстаючий учень.

Відтоді мої дописи не появлялися на сторінках друкованих видань, рідко маленька замітка у кілька рядків. Злі люди часто хизувалися і запитували:

– Ну що, дописався, писако? Ніде тебе чомусь не видно й не чути (мої матеріали нерідко звучали навіть на радіо).

Якось у неділю, після служби Божої у церкві, мама попросила мене піти в магазин і купити хліба, огірків та помідорів.

Коли я підійшов до прилавку рекітської крамниці і попросив усе, що сказала ненька, продавець раптом сердито глянув на мене і, визвірившись, відповів:

– Хліба уже не має, а якби і був… Огірків та помідорів тобі їсти не можна, так само як і писати всякі пасквілі на бригадира і голову колгоспу.

Чоловік був явно напідпитку і просто палав у гніві.

Він вхопив мене за комір, дав ляпаса і майже з силою витягнув за крамницю. Розмахнувся з усіх сил і кулачищем вдарив ще і в лице. З носа потекла кров. Ударив ще кілька разів, погрожуючи:

– Я тебе, кореспондентику, відучу писати і навіть читати. Все ти забудеш і будеш пам’ятати мене і мою науку всеньке життя…

Не від болю, а від такої жорстокої і несправедливої фізичної розплати я гірко заплакав і навіть почав кричати. Мій кат хотів закрити рота, але цього йому не вдалося.

На дитячий крик збіглися люди й запитували:

– Ти за що, нелюде, побив хлопчиська?