Все в блогах
Мокрина замочить,
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 96
а Ілля доточить…
1-2 серпня, відповідно, вшановують Святу Мокрину (Макрину) і Святого пророка Іллю. У народному календарі українців цих два дні тісно взаємопов’язані. За ними спостерігали за погодою і казали: «Якщо на Мокрини дощ, то негода встановиться на сорок днів». Отож, «Мокрина замочить, а Ілля доточить».
На півдні і в деяких центральних регіонах України цієї пори подекуди вже завершували жнива. Дожинаючи ниву, господиня залишала оберемок незжатого колосся, переплітала його перевеслом і прикрашала польовими квітами. У середині оберемка облаштовувала імпровізоване гніздечко для перепілки чи куріпки. У нього клала скибку хліба, посипаного сіллю, ставила кухлик з водою, щоб і «пташка оселилася», і «хліба наступного року було вдосталь». Такий витвір флористики ще називали «Спасова борода», «Спасові на бороду», або «Іллі на бороду». Недоторканим він залишався аж до оранки.
Народні прикмети:
-Грім з дощем на Іллю – на сльотаву погоду.
-Небо на Іллю безхмарне – хліб не вродить.
-На Іллю не буде волоття – не буде в млині молоття.
-Літо на Іллі до обіду, а після обіду вже осінь.
-Мужик до Іллі купається, а після Іллі з рікою прощається (вода у річка та озерах стає холодною).
Медовий місяць
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 114
-Серпень пахне хлібом, садом і медом.
-Прийшов серпень, а за ним осінь стала на порозі.
-Рано листя жовкне (рано листя падає на землю) – на ранню зиму.
-Чим спекотніший серпень – тим холодніше буде у лютому.
-Серпень з першим хлібом приходить.
-Як у серпні добре вродить, то зима не зашкодить.
-Мокрий серпень – зима гнила.
-Серпень ходить садом, кладе у кошик яблука, груші, виноград… Чим більше плодів вродило – тим тривалішою буде зима.
-Серпень – присмерк літа, межа літа й осені.
-У серпні зорі падають з небес.
-Зоря червоніє – на вітер; блідне – на дощ; зоря ніжно-рожева або золотава – на суху погоду.
-Павуки плетуть довгі павутинки – ознака наближення осені.
-Зі ставка чути свіжою рибою – цього дня буде дощ.
-Комарі літають роєм, в’ються стовпцем – буде хороша погода; поховалися – на дощ.
-Овес обважнів китицями – з’явилися опеньки.
-Небо над лісом посиніло – на тепло.
-Ніч світла, тиха, без роси – наступного дня чекати дощу.
-Пліснява на ганчір’ї – до врожаю рижиків.
-Промені сонця темніють – до сильної грози.
-Туман чистий – грибів буде густо.
-Хмари після обіду з’являються чорні і густі – ввечері буде дощ.
-Цукор стає вологим – на негоду.
-Перед дощем раки вилазять на берег і зариваються в пісок.
-Веселку видно після дощу і вона швидко зникає – буде гарна погода; довго грає і «дає воду» - на негоду.
-Місяць народився і водою умився (вночі падав дощ) – дощ буде довго; народився без дощу – довго стоятиме гарна погода.
Святий Великий Володимире!
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 119
28 липня – День Хрещення Київської Русі-України, свято рівноапостольного князя Володимира Великого.
Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало саме князю Володимиру (Святославичу) Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з’являється сім різноплеменних богів – Дажбог, Хорос, Стрибог, Сімаргл , Мокош, Велес і залишається той же Перун, як верховний бог.
Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, нова релігія, яка б ширше об’єднала племена східних слов’ян. На той час Київська Русь підтримувала найтісніші стосунки з Візантією – найбагатшою, могутнішою і найбільш впливовою державою континенту. Так він вирішив прийняти християнство і охрестити весь свій народ. Князь Володимир 25 років був язичником, а 27 років – у християнській вірі.
Після офіційного хрещення киян у 988 році християнство стає державною релігією. Християнізація України йшла поступово. Спершу її прийняли більшу осередки, пізніше провінція, віддалені від Києва поселення. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві, хоча і тут був невдоволений люд. Головний опір чинили служителі язичницької віри – волхви. І якщо на південних теренах Київської Русі вплив їх був незначний, то на півночі – у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священиків, місіонерів.
Ще довго співіснували між собою деякі елементи язичницької віри, переважно обрядів, із християнством. Виникло так зване двовір’я. Та й тепер у відзначенні деяких церковних свят ми спостерігаємо у народних традиціях синкретизм релігійних культур.
Для унормування церковного життя у своїй державі князь Володимир (згодом названий Великим і канонізований Церквою) видав указ, призначивши десятину прибутків на утримання Церкви, та визнав права духовенства.
Князь Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Перша згадка про митрополита на Русі датується 1037 роком (ним був грек Теотемпт). Хоч раніше мусів бути архієпископ, який «наглядав» над Руською Церквою.
Християнство, проповідуючи милосердя та любов до ближнього – підвалини цивілізованого і мирного життя, об’єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир Великий закладав школи, будував церкви спершу у Києві (зокрема Десятинну церкву – Різдва Пресвятої Богородиці), а загалом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які добре знали слов’янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Київської Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільності зв’язки з далекими і близькими сусідами, слід вважати найпозитивнішим наслідком акту Хрещення Русі і слов’ян Сходу.
Іду на зажин
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 96
У давнину практикували цікавий спосіб колективної праці на жнивах – зажин. Коли у господаря було багато землі, а сам не міг впоратися зі збиранням хліба, тоді він винаймав додаткову робочу силу.
В основі зажину був договір про взаємні обов’язки та умови оплати праці «зажинщикам» (так називали найнятих женців): чи то зерном, чи то грішми… Для найбіднішого селянства це ставало ледь не єдиним джерелом існування, хоч якогось статку.
Пошуки такого заробітку вже починалися з Великого посту. Та найчастіше із зажинщиками домовлялися напередодні Трійці.
Замість грошей чи зерна розмір оплати праці міг дорівнювати кожному третьому сніпу. (І це була велика плата!). Крім того, господар мав забезпечити наймитів належним харчуванням. Дехто з наймитів зголошувався на продовження праці і приходив на обмолот зерна, але вже за окрему плату.
Договір був усним, однак здебільшого укладався при свідках, навіть у корчмі (частував, звісно, господар). Його порушення з боку господаря-землевласника піддавався строгому громадському осуду. Порушника «брали на кпини», кепкували з нього, бувало, що й не пускали до церкви. Зрештою, самому господарю такі порушення не були вигідними. Наступних жнив він міг і не набрати помічників…
Карпати зачаровують своєю красою та краєвидами!
