Все в блогах
Я народився у хатині...
- Автор: Ігор Дах
- Перегляди: 240
***
Я народився у хатині
Куди в причинене вікно
Всі небеса всміхались синьо
Крізь хмарок біле полотно.
Нектар спивали ночі з м'яти
І з переспілих полуниць.
Святково так – не передати –
У небі спалах зоряниць.
Цвіркун сюрчав до ранку в травах
Мов на замовлення, пісні,
А вітерець у тих забавах
Шукав стежини потайні…
Ключі
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 308
На смертному одрі борюся за життя,
Викохую доріженьку до Раю.
Хоч у минуле вже немає вороття,
Я все ж ключі до радості шукаю.
Людмила РЖЕГАК
м. Дніпро
25.03.2020 р.
* * *
P.S. Моя добра старша приятелька, наставниця і порадник, щирий друг червоноградських маліжан, поетеса Людмила Ржегак важко занедужала. Помоліться за її здоров'я. Молитва - також ліки!
Щиро ВАМ вдячний - Маркіян Лехман
Диво весняного квіту
- Автор: Антон Метай
- Перегляди: 272
Люблю, коли весна приходить:
в ній кожен щось своє знаходить.
Весна дає бажання жити,
добром навколо все сповити.
А ще весна – пора кохання,
пора прекрасного єднання
з людьми, з природою, зі світом,
напоєним весняним квітом.
Зелений лід
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 243
(З фенологічного щоденника)
Зима цього року видалася доволі теплою. Вже у лютому, наповнені водою рівчаки, такі є ледь не у кожному селі, густо вкрилися зеленою ряскою. Зими й ніби не було.
Аж раптом 22 березня (день Сорока святих, коли маємо зустрічати весну) зима враз нагадала про себе. Випав щільний сніг. Вночі та вранці морозець сковує воду, а лід «хапає» ряску і стає зеленим. Здавалося б, загине ряска у крижаних обіймах. Та ні! Вдень сонечко тільки підніметься вище - лід вмить розтане, а водяна рослина наперекір зимі ще густіше вкриє водойму, кепкує:
- Ти, зимонько, злися чи не злися, та весна таки вступить у свої права, переможе!
- Отож влітку буде чим поживитися качкам, - так, принаймні, міркує господар.
І як не зачаруватися маленьким дивом?..
Частіше посміхайтеся її Величності Природі, тоді і Вам стане радісно на душі!
Крива береза
- Автор: Ігор Дах
- Перегляди: 458
Одного передсвяткового дня на гамірнім вокзалі я став свідком ось такого випадку. Підстаркуватий чоловік (видно, що давненько не був у нашому місті) підійшов до гурту молодих людей, які очікували на маршрутку, і ввічливо запитав:
- А скажіть-но, будьте ласкаві панове, якою маршруткою мені дістатися до «Кривої берези»?
Ті здивовано глянули на дивакуватого чоловіка і, нічого невідповівши, голосно усім натовпом розсміялися. Та це і не дивно, бо молоді просто не знали цієї історії, яка могла б трапитись і в інших великих чи маленьких містечках. Можливо, хтось із читачів впізнає саме її - героїню моєї розповіді.
Якось весною на краєчку міста школярі висадили алею тендітних берізок. Маленькі красуні, посаджені ніжними дитячими руками, невдовзі зазеленіли і потяглися до теплого весняного сонечка. У літню спеку кожного вечора школярі з відерцями води навідувались до своєї алейки. Вони щедро напували ще кволі деревця, а ті в подяку весело шелестіли своїм дрібненьким листом.
Одного літнього ранку на луг завітали важкі машини, з яких метушливі люди вивантажували техніку та будівельні вагончики. Затріпотіли від галасу і гулу молоденькі деревця, та, на жаль, ніхто із будівничих цього не помітив.
На одну із берізок, що стрімко тяглася в синьооку вись, наїхав на височенних колесах вагон і зігнув бідолашну в дугу.
- Ой! - скрикнула від болю молоденька деревинка. Їй стало темно і незручно. З обдертого стовбурця стікали крапельки «крові». Над її верхівкою затупотіли важкі чоботи, крізь, шпарини часто пахло смачною їжею та доносилось гупання доміно. Берізка мимохідь звикала до такого галасливого життя.
