Все в блогах

Автор: Каріна Товтин

16 червня 2020

Перегляди: 406

Що хова барвисте літо?
Може є у нього горе?
То палає воно квітом,
то гірким коханням хворе…

Мабуть, бу́ла та дівчина,
що його не полюбила,
а тепер вітри і грози
шле за те, що надурила?

Шле громи у бідне серце,
бо не хоче бачить сльози.
Бо душа у неї з перцем,
гляне – наче заморозить.

Ось тому тривожні ночі
не дають їм сни пізнати.
Бо ж украла їх від нього,
щоб самій спокійно спати.

Та і літо вже не хоче
Бачить очі-блискавиці,
Знає добре: його сонце
Вже ніколи не сп'яниться.

Автор: Каріна Товтин

16 червня 2020

Перегляди: 385

Моя весна ще не настала,
ще не зійшла моя зоря.
Я ще ніколи не кохала –
не обіймала ще моря…

Ще не шукала свого щастя:
у мене є вишневий сад.
Він наливає те причастя,
що не приносить горя й зрад.

Я не зірву душі калину,
а наплету собі вінки.
І, окропивши сму́тну глину,
насію в ній диво-думки.

І знов втечу в широке поле:
я ж вільна птаха в цих краях.
Не підкоряюся злій долі,
на мрійних полечу вітрах.

Я не шукаю те кохання,
що дурить розум повсякчас.
Це неминучеє страждання
саме прийде в потрібний час…

Автор: Каріна Товтин

16 червня 2020

Перегляди: 527

Покохала та дівчина
зелененькі тихі очі.
Покохала та й не знала,
що роки її дівочі,

заберуть і зрада, й горе,
і он ті чужїї люди,
що кують кайданів море,
сіють зло і заздрість всюди.

Не прийдеться їй ростити
своїх діток у садочку,
бо не буде соловейко
їм співати у гайочку.

Що вишивану сорочку
пси порвуть ті злі й лихії.
Що вода в її ставочку
Терпко кров'ю захмеліє.

Вже не піде та дівчина
до тополі пожалітись,
розказать про всі негоди,
щоб спитать, куди подітись.

Чи піти в лани широкі,
пошукати свою долю,
щоб тим зграям не дістатись,
ні панам, ні тому болю.

Тілько ляже в чистім полі
та й там буде споминати,
як зелені грали очі,
та не вміли ще кохати…

Автор: Каріна Товтин

16 червня 2020

Перегляди: 414

Ой не дури козачу душу,
не куй кайданоньки на нім.
Не рви ти серце: то не груша,
не бий у груди, наче грім.

Ой не дури козачі очі,
бо ті все бачать ще здаля,
як ти втікаєш в темні ночі,
до тих кайданів коваля.

Ой не дури козачі руки:
не матимуть вони тих сил,
щоб втримать шаблю, щоб у муках
та й притулить її до жил.

Ой не дури козаче серце,
бо й болю в ньому вже нема.
Вже не горить душа та перцем:
тепер пуста вона й німа…

Автор: Каріна Товтин

16 червня 2020

Перегляди: 382

Прощайте, лебеді мрійливі,
прощайте, сиві журавлі.
Прощайте, гори чорнобриві,
не грійте в душах ви жалі.

Не грійте біль, не грійте сльози,
бо довго ще летіти в даль,
дощі ще будуть і морози,
й туману срібная вуаль.

Ви не дивуйтесь сінокосам,
уже пожухлим і без сил.
Їх пишні, золотаві коси
тепер уже лиш просто пил.

О де ті наткані стежинки,
які до літечка ведуть?
Мені б ще сонця хоч краплинку!…
Але дощі вже осінь тчуть…