Все в блогах
Павутина
- Автор: Крістіна Товтин
- Перегляди: 497
А твої очі – мов картина
життя, в якій все ожива –
маленька гарна павутина,
в якій живуть дрібні слова.
Слова ці в'ються, розквітають,
змальовують нове буття,
в якому люди повертають
всі спогади свого життя.
Ми – люди, ми – великі діти,
і доля в кожного своя.
Нам плакать в цім житті й радіти,
й завжди́ шукати своє «Я».
Весілля весни
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 383
Заграй, заграй, ти юна ве́сно!
Посій барвистії стежки!
В тобі сльоза бринить чудесна,
твої вже вбралися дружки́.
Твої заплетені вже коси,
у них цвітіння свіжих трав.
І діамантові їх роси
вже буйний вітер розчесав.
Тобі натхненно сонце світить.
Духмяне літо бавить сни.
Рушник вже вишивають віти.
Вже коровай плетуть лани.
А ти святкуй, впадай в похмілля,
гори багаттям аж за край.
Твоя ця ніч, твоє весілля,
це твій квітучий диво-рай.
Мої сльози
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 364
Знов розчарую свої сльози:
їм не відкрию я очей.
Пробачте, сивії морози.
Вони – мої, а не людей.
І не просіть, не відпущу я:
це ниточки мого життя.
Я б їх порвала, та не рвуться:
у нас єдине каяття.
Я б їх поклала поміж роси,
та їх не приймуть у цей рай.
Занадто голі, хтиві, босі –
Неначе спалений врожай.
Я б їх пустила в синє море,
та згинуть, втонуть як човни.
В собі несуть чимало горя
і свіжі раноньки весни.
Я б віддала їм чисте небо –
нехай летять у далечінь.
Але ж вони – моя потреба,
без них ніщо я, лише тінь.
Ні, не дивіться мені в очі
і не просіть, їх не віддам.
Не рвіть ви, люди, жаль дівочий,
бо він призначений не вам.
Співай, душе́ моя…
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 413
Співай, душе́ моя, веселії пісні,
хай чує вся тебе країна.
Хай знають всі, що і в далекій стороні
лунає голос України.
Роди, земелько, запашні свої хліби,
хай дух незламний світить в дітях.
Нехай лишаються в віках твої сліди,
бо ж воля наша в тих століттях.
Несім в собі палку і незбориму кров,
бо ми ж – славетні українці.
Нас не зламать, допоки в жилах є любов.
Нас не поставить на колі́нця…
