Точно не пригадую, як і звідки у п’ятдесяті роки в моєї мами Марії з’явилася німецька трофейна швейна машинка «Gritzner». Можу лише здогадуватися, що батько виміняв її на картоплю та сало. У ті післявоєнні роки в Україні панувала велика бідність: селами ходили голодні продавці з великих міст і пропонували за харчі найрізноманітніші товари.
Придбана річ, щоправда, виявилася не цілком комплектною — бракувало деталей для механічного приводу, паска та стола. Та це не стало завадою: батько, майстровита людина, відремонтував цю потрібну в господарстві річ. Виникла лише одна проблема — мама не вміла користуватися новою технікою. Допоміг їй у цьому знавець швейної справи Василь Гулаткан.
Доволі швидко мама опанувала складну, як на той час, техніку: шила нам із домотканого полотна сорочки, брюки, сумки і все необхідне для господарства.
Понад сорок років мама користувалася цією машинкою, а коли знемогла — бережно передала її невістці Раї і просила ніколи не віддавати безцінну реліквію. І до сьогодні вона зберігається в чудовому робочому стані.
Приємною неспордіванкою було для мене побачити, саме таку швейну машинку, у фойє міської бібілотеки м.Занкт-Інгберга (Німеччина). Не втримався від спокуси – сфотографував її. А далі поринув у пошуки . За офіційними джерелами довідався, що уже в XIX і XX століть ім’я «Gritzner» було добре відоме в усьому світі як знак якості та технічної досконалості. Компанія, заснована у 1872 році підприємцем Максиміліаном Гріцнером у німецькому місті Дурлах, виросла з невеликої майстерні у найбільшого виробника швейних машин у Європі.
За серйозних випробувань — зокрема, пожежу 1881 року, що повністю знищила завод, — підприємство не лише відновилося, а й продемонструвало неймовірні темпи розвитку. Уже наприкінці XIX століття на фабриці працювало понад 1400 осіб, а компанія відкрила власний ливарний цех, який дозволив розширити виробничу лінію: від парових машин і насосів до велосипедів, а з 1903 року — й мотоциклів.
Натхненна технічним прогресом епохи, «Gritzner» зберігала вірність своїм витокам — виробництву швейних машин. У 1900 році з конвеєра зійшла мільйонна машинка, а вже через вісім років — двомільйонна. Ця статистика яскраво свідчить про масштаби успіху компанії та її роль у повсякденному побуті того часу.
У буремні періоди світових воєн і економічних криз, завод у Дурлаху продовжував роботу, уособлюючи стійкість і винахідливість німецької промисловості. Однак трагічна пожежа 1955 року стала переломним моментом, знищивши головне підприємство та припинивши існування бренду. Вже у 1957 році компанію було поглинуто конкурентом — «GM Pfaff AG».
Сьогодні швейні машини «Gritzner» — це унікальні музейні експонати, що втілюють неповторний технічний витвір минулої епохи. Вони надихають допитливих і винахідливих майстрів на технічну творчість, яка дозволяє людині власноруч створити щось особливе й залишити по собі слід у світовій історії. Переконаний, що час береже кожен людський витвір таким, яким він був колись.
Дуже жалкую, що мої батьки за життя не знали такої цікавої історію. Вони залишили у спадок безцінно дорогу річ — німецьку швейну машинку «Gritzner». І я безмежно щасливий, що сучасники можуть побачити цей унікальний технічний витвір, створений у Німеччині, який є і у моєму гірському селі Рекіти, що на Міжгірщині. Все життя ним користувалася мама.
Василь ТАРЧИНЕЦЬ, письменник
