Моя книжка…
Повернувшись додому із міської аптеки “Незапоминайка”, побачив, що у наплічнику немає папки, у якій були рецепти і проєкт книжечки дитячих оповідань “Джок чекає над Віслою”.
Почула про таке моя дружина і заспокоїла:
–Ти, напевно, залишив усе у вікні аптекаря. Завтра підемо і знайдемо пропажу.
Вранці, як і домовилися, завітали до аптеки. Привітна працівниця на наше запитання підтвердила, що хтось із відвідувачів залишив білу папку і вони віддали її завідувачу.
– Можете завтра у першій половині дня навідатися і все вирішити, – чемно відповіла жінка.
Так ми і зробили – прийшли у визначений час і зустрілися із керівником аптеки. Розгорнувши папку, він дістав із неї мою книжечку дитячих оповідань, на другій сторінці обкладинки якої було фото і коротко про автора.
– Бачу, що насправді це ви, – відповів чоловік і продовжив: –Пане Василю, дуже вас прошу, хочу купити цю книжечку, яку побачила моя донечка Кінга і, глянувши на обкладинку, сказала: “Тату, це моя книжечка, вона про ласкавого песика Джока. Прошу тебе, віддай мені її”. Я було заперечив доні, що про це слід запитати у автора і, якщо він захоче, купимо її у нього.
Але дівчинка не заспокоювалася та зі сльозами на очах благала:
–Татку, я віддам тобі усі свої іграшки і цукерки, прошу дуже –залиши мені цю книжечку із Джоком, бо вона моя…
Почувши таке, я сам ледь стримував сльози. Пообіцяв, що як тільки надрукують книжечку, обов’язково подарую п’ятирічній дівчинці Кінгі.
Коментарі
І в мене будуть...