Все в блогах
Українська хустка
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 88
7 грудня у світі (!) відзначають День української хустки.
Це свято започаткували лише 2019 року, щоб об`єднати жінок в усій країні та вшанувати, а то й відродити і зберегти наші прадавні традиції. Однак невдовзі свято перетнуло кордони України і поширилося у світі завдяки українській діаспорі, нашим заробітчанам. Хоч таке і прикро звучить, але через агресію росії проти України долучилися до цього і вимушені переселенці, біженці, емігранти. Хустка також єднає їх з Батьківщиною. Певен, що з часом це свято стане таким же популярним й урочистим, як і День української вишиванки (вишитої сорочки), який щороку відзначаємо у третій четвер травня.
За «сухим» визначенням одного з етнографічних довідників (цитуємо недослівно): Хустка – це широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови, яке жінки носили протягом року. Способи пов`язування хустки були різними. У північних регіонах України хустки пов`язували під підборіддям, а кінці зав`язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав`язували на потилиці. На Середньому Подніпров`ї хустки драпірували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишати відкритим денце очілка.
Але хустка, погодьтеся, є не тільки елементом вбрання, а й важливим національним оберегом. Вона з давніх часів була символом української культурної спадщини. Її передавали у спадок за жіночою лінією і оберігали, як сімейну реліквію.
Хустка в Україні завжди вважалася оберегом. Якщо парубок збирався в далеку дорогу, тим паче у військовий похід, то дівчина дарувала йому свою хустку. Це означало, що вона чекатиме парубка, попри всі випробування, які не випали б на їхні долі.
Значну роль хустка відігравала під час весілля. Ще на заручинах парубок дарував дівчині хустку (знак серйозних намірів), якою потім накривали голову молодої. Після того, як дівчина вийшла заміж, їй заборонялося «виходити на люди» з непокритою головою. Без хустки жінкам не можна було зайти до церкви.
Хустка визначала вікову категорію. Молоді дівчата, молодиці носили барвисті хустки з багатим узором. Старші жінки, вдови одягали хустки темних кольорів. Маленькі дівчатка носили тільки білі чи світлих кольорів хустки, а то й обходилися і без них. Для поховання призначалася чорна хустка. Виняток: на жнива всі йшли у білих хустках.
Пов`язані з хусткою і жартівливі традиції. На Запусти (перед Великим постом) молодий зять неодмінно дарував тещі нову хустку. (Потрібно ж було тещу задобрити!). Та одягала її і хизувалася перед сусідами, а то й у церкві: «Прийшла Запуста, а в мене нова хуста! Зять подаруав!».
Українська хустка повертається в моду. Але найбільше цінуються хустки не фабричного виробництва, а домоткані. На жаль, тепер такі годі придбати...
Допоможе в усьому!
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 80
6 грудня – день Святого Миколая, важливе релігійне свято, поширене у багатьох країнах світу, на всіх континентах. (В Антарктиду до членів експедицій Миколай також навідується). А українці ставляться до нього з особливим трепетом, діточки неодмінно чекають на подарунки під подушкою. Трапляється, що і дорослихвін не оминає увагою.
За церковними переказами, Святий Миколай – реальна особа, єпископ Мир Лікійських, учасник Першого Вселенського Собору (326 р.). Він народився близько 280 року в місті Патарі, що на півострові Лікія (нині Туреччина). Його батьки Феофан і Нонна були заможніми людьми, ревними християнами. Саме тому від самого народження свого сина вони виховували його в християнському дусі. До речі, охрестили його немовлятком, що в ті часи було рідкістю.
Миколай виріс аскетичним і доволі щедрим чоловіком, який намагався допомагати всім, хто цього потребував. У дорослому віці він переселився до міста Мира, де вирішив присвятити себе наукам. Саме там його дядько, який був єпископом, висвятив свого племінника у священики. Незабаром Миколай залишився без батьків. Увесь чималий спадок він без жалю витратив на допомогу біднякам, приносячи до їхніх будинків харчі, теплий одяг, гроші, коштовності (особливо дівчатам на виданні), дітям іграшки та солодощі тощо.
Усі свої справи Миколай робив таємно. Та якось городянам вдалося вистежити благодійника. Дізнавшись, хто робить усі ці добрі вчинки,мешканці міста та околиць вирішили, що він має стати їхнім єпископом.
За своє життя Миколай встиг зробити чимало хороших справ: визволяв полонених, рятував від страти невинних, рятував людей на морі,коли вирував шторм і корабель ішов на дно... Та найбільше допомагав дітям-сиротам.
Саме завдяки цьому він став одним з найшанованіших святих, адже вірили і вірять, що Миколай допоможе в усьому, навіть зцілить від, здавалося б, невиліковних недуг. Тільки потрібні щира молитва і глибока, беззастережна віра.
Помер Чудотворець 345 року.
День Святого Миколая вперше почали відзначати у середньовічній Німеччині. Батьки традиційно дарували дітям ласощі, теплий одяг, іграшки, робочі інструменти (щоб привчалися до ремесла), шкільне приладдя тощо. А щоб малюки повірили, що всі ці подарунки приносить Святий Миколай Чудотворець, вони підкладали їх під подушечки чи біля ліжка (інколи у чобітки) пізно вночі, коли малеча міцно спала. Тому напередодні Миколая діточки намагаються бути особливо чемними, справуватися в усьому, слухати батьків... Згодомтакий звичай поширився на інші країни. В Україні першими стали його дотримуватися галичани і закарпатці.
Доброю традицією на свято Миколая є звичай миритися зі своїми недругами, просити прощення за кривду і образу.
Дівчата, які збиралися до шлюбу, цього дня неодмінно наводили лад у скринях, готуючи одяг і прикраси, в яких потім зустрічали сватів.
Чоловіки вранці прокидалися першими і виходили на двір, щоб обійти господарство, нагодувати худобу.
Із часом виникла цікава традиція (вона існує і нині) – написання листів Святому Миколаю. Діточки пишуть про свої таємні бажання, перелічують усі добрі і «не вельми добрі» (чи то погані) вчинки, пустощі, просять прощення за скоєне і, звісно, замовляють подарунки. Ці листи залишають на ніч на підвіконні. А вночі, перед своїми іменинами, Чудотворець як тільки може виконує прохання малечі.
ДІВОЧА КРАСА І ДОВГА КОСА
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 67
4 грудня – день вшанування великомучениці Святої Варвари.
Ця дівчина була надзвичайної вроди. Походила з багатого роду. Рано втратила матір. Вихованням дочки зайнявся батько-язичник, вельможа. Але Варвара потайки прийняла від нього християнство. Довідавшись про це, батько звелівпалачам піддати її жорстоким тортурам. Коли ж Варвара не зрекралася Ісуса Христа, батько власноруч стратив свою єдину дочку, бо «не хотів втратити репутацію у вищому суспільстві». Подія сталася 290 року.
Святу Варвару вважають еталоном дівочої краси. В українському церковному малярстві, поприa порушення деякихканонів іконопису, її інколи зображають з довгою пишною косою. Тут «взяла гору» народна традиція. Адже довга пишна коса – це також символ дівочої краси, цноти, непорочності.
Достойницю Варвару вважають покровителькою у приготуванні до доброї смерті, берегинею людей важких і небезпечних професій.
Народні прикмети:
-На Варвари зима красна – на добрі жнива.
-На Варвари мороз і завірюха – холод довго щипатиме за вуха.
-На Варвари мороз – до холодного грудня.
-На Варвари вовчі зграї виють-завивають – зима буде лютою.
Два крила
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 87
Спільними зусиллями члени літературно-мистецьких об’єднань «Третій горизонт» (м. Шептицький) та ім. Осипа Турянського (м. Радехів) прийшли до читача з новогою книгою художніх творів – «У Слові – разом!» (Літературно-мистецький альманах. Збірка поезій. – Шептицький: ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», 2024. – 76 с.). Упорядник – Леся Гук.
На сторінках альманаху об`єдналося 24 автори зі Сокальщини і Радехівщин . Всі вони різні за віком, професіями, манерою письма, естетичними вподобаннями, але їх єднають любов до Бога, України, Рідного Слова, високі духовні і моральні цінності.
В анотації читаємо: «Автори щиро розділяють долю України. Свої переживання, біль, віру і надію в світле мирне майбуття Батьківщини вони виливають у вірші. Тоді Слово має справжню зброю». Приємно, що до видання долучилася творча молодь, школярі, які роблять тільки перші кроки у літературі. І в їхніх творах присутнє широке відображення суспільних ідей, проблем сьогодення, власні помисли.
Слушно зазначає у передмові Леся Гук: «Поет сьогодні – лікар і пророк, психолог і романтик, співець і художник...».
Альманах також містить докладні історичні довідки про заснування і діяльність цих спільнот.
Він вийшов друком як додаток до газети «Літературний Червоноград».
У наш тривожний час видання потрібної й корисної для читача книги – це своєрідний духовний подвиг. Бо література завжди актуальна!
Сім доріг замете...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 66
2 грудня – день вшанування старозавітного пророка Авакума
. який жив у VII столітті до Різдва Христового. Ангел чудесним чином переніс його з Юде до Вавилону, щоб він (Авакум) подай їжу іншому пророкову – Даниїлу, якого кинули у яму з левами.
Народні прикмети:
-Якщо цього дня сім доріг замете, то до кінця зими загрузнеш у снігах по вуха. Але якщо на Авакума випав перший сніг, то це ще не санний шлях.
-Вітер у цей день зі сходу – на тривалий холод.
-Якщо на Авакума тепло, то холодної зими не очікуй.
-Віконниці спітніли в мороз – чекай потепління. Але якщо вони починають пітніти при подвійних рамах – до посилення морозу.
-Зайці тримаються біля житла – на мороз.
-Іній вкрив дерева – на мороз: туман землю вкрив – на тепло.
-Ворона завжди сідає дзьобом до вітру.
...З настаннями зими у містах і містечках відкривалися Миколаївські ярмарки. Турботливі батьки не забували придбати своїй малечі подарунки від Чудотворця.
