Тебе люблю. Але ставлю крапку…
Що ж, маленький принц королівства брехні, я дійсно кохала самовіддано. Ні, не тебе, а театральний костюм і ту маску, що приросли плином часу до тіла. Розповім усьому світу про трояндову красу любові й ненависті в одному флаконі.
Читайте, слухайте голос мого серця!..
Варто крихітній фразі зістрибнути з твоїх кульбабових уст у безкінечну ущелину мого палаючого серця, як я тону в океані метеликів, що, як зірки глибоким небом, розсипалися полотном смарагдової зелені свіжого ранку. Та задалася раптовим питанням: «А може, тебе я зненавиджу? У воскову ляльку криваву голку вштрикну? Не дарма ж прозвали поза очі відьмою?»
Блукали тернами секунди, а ми від них ховалися під картатою ковдрою, уявляючи, що перемогли плин часу. Ти викохав у мені пагінець криштальної довіри. Торкався лівої ключиці – і пишними, невиданими, казковими квітками обростало моє незаймане донині, чисте тіло. Говорив про щире кохання до смерті, що проживемо не одне століття… А я тобі відверто вірила.
Дарма…
Однак це не твоя провина, що я, мов новонароджене пухнасте кошеня, не побачила того боку монети, яку ти так бережно ховав від ламаних поглядів світу. Ну що ж, тепер я тебе відрекла від віри, від правди, від зла. Убила своїми двома гострими, як краплі зливи на зніяковілому асфальті, словами.
Я не покрию вогняне волосся чорною хустиною, не прийду на твою забуту могилу. Не відчуватиму терпкого болю й солодкої вини. Не розтечеться аквареллю багряна кров по зап’ястю. Не страждатиму ні миті у світі, наповненому згадками про тебе.
Знаєш, любий, тільки-но я дізналася правду, тепер усім її дістану з найглибшої ущелини морів брехні. Ти – занепалий янгол…
Підібрала здолу крила, стерла товщу сумного пилу й стала окриленою демоницею.
Ні, не шкода, навіть навпаки! Тепер я сильніша!
Коментарі
ПРОПОНУЮ ДО ЗБІРКИ "КВІТИ ДУШІ" у розділ "ПОЕЗІЯ в ПРОЗІ"