Спини галоп буденності орди.
Із плину часу виділи хвилину,
бо рим потік бурлить в мені невпинно,
бо ці слова почути маєш ти.
Прості слова почути мусиш ти!
Їх у житті сказати має кожен…
Та я ось кілька літ уже не можу
в словесну форму почуття вдягти.
В словесну форму почуття вдягти б –
втомився їх в послання шифрувати…
Бетонні мури і сталеві грати
замкнутості на друзки рознести
не міг аж дотепер… Пробач мені
за мовчазне злочинне бездіяння.
Раніше мав звершити це зізнання,
та сам не відав, правда то, чи ні…
Дим сумніву розвіявся тепер –
рідніш душі вже годі відшукати.
Така земна…, та хочеться літати,
коли ходою міряємо сквер,
коли тону в блакиті цих очей
бездонних, по-дівочому наївних…,
і посмішка твоя така чарівна…
Сам час немов повільніше тече!
Та пізно… Хтось давно вже, далебі,
душі твоєї розгадав паролі…
Чи зміниш все-таки сценарій долі?
Що скажеш ти? To be, or not to be?..
Все в блогах
Зізнання
- Автор: Лазарик Владислав
- Перегляди: 457
Коментарі
Тематика - актуальна для всіх часів,метафорич ість - хороша,
Ритміка вірша - витримана.
Просто фантастика, ти уже маєш понад 60/прихильників . Вітаю і чекаю нових шедеврів твоїх.