5 березня – свято преподобного Конона, якого особливо шанували власники коней і вважали його покровителем гривастих помічників. У стайні (конюшні) навіть чіпляли на стіну ікону з зображенням достойника.
У цей день коней не запрягали, не залучали до роботи, а давали відпочити і ситно годували, обкурювали троїцьким зіллям, розчісували гриви... Траплялося, що у свято Конона замовляли молебні, аби коні здоровими були, смиренними, не норовистими, приводили лошаток. Удома окроплюва їх свяченою водою.
У Карпатах і на Поліссі маловірні господарі чіпляли до сволока у стайні підстрелену ворону або сороку. Це для того, щоб лихий коней не полохав, не завдавав їм іншої шкоди.
Народні прикмети:
-На Конона погожа днина – градобиття влітку не буде.
-На Кононовій днині насіння сниться господині; сприятливий день для підготовки насіння до сівби.
-На Конона снігова крупа – довго не буде трави.
Образно кажучи, коні ставали «іменинниками» ще й у свята Власія, Літнього Миколи і Семена. А як же господарю без них?!.
