— часто говорив такі слова своїй дружині Володимир Кашицький.
- Коли я зібрав невелику копійчину, — згадував Володимир, вирішив одружитись. Давно йому “впала в око" симпатична, худорлява, з блакитними очима панночка Ядвіга. Захоплювала глибина її знань, чутливе, доброзичливе ставлення до людей, добре серце. Щоправда дехто з подруг підбурював її, що, мовляв, не варто зв’язувати своє життя з хлопцем, який набагато старший від неї, до того ж, і безрукий. Але Ядвіга не хотіла розмінювати своїх почуттів — кожного разу намагалась перевести розмову в інше русло.
Ніщо не могло роз’єднати палке, наповнене ніжністю і взаємоповагою щасливе кохання двох сердець
- Але перш ніж обручитись, — розповідав мені пан Володимир, — своїй майбутній дружині я поставив таку умову, що, насамперед, вона мала вивчити нашу рідну українську мову, а також історію багатостраждального народу, і шанобливо до нього ставитись.
Ядвіга не могла у цьому відмовити, бо добре знала, що її наречений — виходець з України, і вона для нього – рідна мати.
- А ти мені у цьому допомагатимеш? — запитала у Володимира.
- А вже ж, звичайно буду допомагати, і давай домовимося, що з цього дня говоритимемо тільки українською.
- Давай, — погодилась Ядвіга.
Відтак при зустрічах вони спілкувались тільки рідною мовою Володимира. Так було і після того, коли вони побрались.
- А у тебе була колись до мене інша дівчинка? —домагалась після весілля допитлива Ядвіга.
- Могла бути інша, але...
- А чому “але”, невже я стала на заваді?
- Рідне моє серденько, ти не думай нічого недоброго, тебе зустрінув першу і покохав назавжди, знай і пам’ятай про це завжди.
Проте через кілька днів Ядвіга знову порушила попередню розмову і намагалась отримати від Володимира більш детальних пояснень. І він пригадав давню історію зі своєї юності.
...Разом з однолітками випасав худобу за ставками. Понад ними з батьками проходила сусідська дівчинка. Вона була одягнена в червоне вбрання. І тут, раптом, молодий бичок зірвався зі свого місця і гайда за дівчинкою. Велике лихо могло скоїтися, бо бичок уже наставив на неї роги. Та ба — миттєво поруч з дівчинкою опинився Володимир. Він вчепився за роги норовистого бичка і потягнув його за собою. На підмогу підоспіли і решта пастушків — відігнали скотину.
Про відважного рятівника того ж вечора довідався батько дівчинки. У містечку він був поважною людиною, дослужився у війську польському аж до майорського чину. Вирішив зустрітися з Володимиром, а коли поговорив з хлопчиком, він йому дуже сподобався, і той сказав:
— Підеш до мене в зяті, тільки за тебе видам свою доньку.
Так і пішло з того часу, що Кашицький немов вже заручився.
— А я про те і думати не хотів, тим більше йти в зяті. Дякую Богу, що сам знайшов свою половинку.
— Ви знаєте, — продовжував далі Володимир, — з Ядвігою я перейшов гори і долини. Довший час ми жили у мальовничому польському містечку Закопане. Займались там малим бізнесом. Дружина утримувала невелику приватну туристичну базу. Я з синами Володимиром та Богданом порався у кафе. Та все ж, якби добре не було на чужині, —завжди линув серцем в Україну, де жили мої батьки, де народився. Мріяв, що скоро настане час, коли повернуся на свою Батьківщину.
( Продовження. Далі буде)
Коментарі