Написати список зі ста мрій чи обрати одну заповітну? Що важче? До першого я, не довго думаючи, почала б писати мету на життя, невеличкі речі, що робитимуть мене щасливою, щось важливе. Більшою мрію щось таке, на що здатна вплинути. Недоговорюючи собі усього, слідувала б правилу: «Кожен є ковалем свого щастя».
Зрозумійте мене зараз правильно. Я погоджуюся з цим висловом. У мене надзвичайно романтично-затишне повсякдення. Принаймні сприймаю його таким. Роблю те, що мене надихає, зачаровує. І не важливо, наскільки виходить, бо насолоджуюся цим. Маю круг друзів – людей, з якими цікаво, плани на майбутнє та здатність реалізовуватися, постійно дізнаюся щось нове.
Але завжди залишається заповітне бажання, таємно зігріте в серці. Відверта відповідь – прожити пригоду. Знайомства з новими людьми. Ув'язуватися в авантюри чи навпаки розв'язувати найпростіші проблеми. Щось таке… цікаве. Я мрію стати отією головною героїнею, що до неї підбігає знайома з паралелі з повідомленням про надзвичайну необхідність їхати разом. І потім вони відправляються рятувати світ під пісні Боуї, фотографуючи речі, в які важко було б повірити, якби не докази-світлини.
Заповітна мрія чарівна й наївна, а далі не треба ніяких «але».
Полтава, «Перевесло», Стефанишин Софія
Коментарі