– Ну привіт, донечко, – пролунав чийсь голос з темряви, як тільки Вітрана перемістилася в незмірний лабіринт печер, поблизу гірського водоспаду.
Згодом перед очима блідої дівчини постала і сама власниця репліки. Це була висока та худа жінка незвичайної краси, з такими ж мигдальними очима та кучерявим волоссям, як і у Вітрани. Проте у Амелфи (а це була саме вона) воно було чорного кольору та ледь доходило до гострих ключиць, а біля лівого ока виднівся невеликий шрам.
– Здраствуй, мамо, – нехотячи сказала Вітрана.
– Присядемо? Може хочеш чаю, такого смаку ти ще ніде не пи…
– Тобто після 16 років мовчання, перше, що тобі спадає на думку – запропонувати мені чаю?!! – раптом голосно прокричала дівчина.
– Невже наша люба директорка так і не навчила тебе манер? – саркастично сказала жінка. – Заспокойся і послухай… Як ти влучно замітила, пройшов великий відрізок часу після того, як я востаннє бачила тебе. Але я повернулася не для того, щоб вислуховувати претензії. Мені потрібна твоя допомога.
Тим часом у пансіоні Арадна стояв справжній безлад. Як тільки Марфа, не знайшовши ніде найкращої подруги, побігла розказати про все пані Скляренко, вчителі відразу ж кинулися шукати пропажу. Бал скасували в самому його розпалі, тому бідна Варна залишилася стояти в залі зі сльозами на очах. В кабінеті пані Кахній, натомість, стояла гнітюча тиша. В кріслі сидів розлючений тато Вітрани, спопеляючи поглядом якусь химерну штуковину на столі директорки, поки та безрезультатно виглядала в пошуковому дзеркалі розташування дівчини.
– Колояр, послухай, – нарешті заговорила пані Кахній, – я знаю, що ти дуже сердитий і схвильований… повір, я не розумію, як вона змогла втекти. Проте є і хороша новина, я все ж знаю, відносно, до кого пішла Вітрана.
Піднявши важкий погляд нефритових очей, пан Яровий лише нетерпеливо зігнув брову.
– Вітрана у Амелфи. 16 років тому вона не померла, а лише безслідно зникла, залишивши вас на мене. Ось її записка.
Раптом у кабінет ввірвалася розгублена пані Скляренко і, щось тихенько прошепотівши директорці на вухо, відразу ж вийшла. Пані Кахній різко підійшла до вікна і, здивована, уважно почала розглядати сольферинові спалахи на фоні цілком сірого неба.
– Ну то як, ти згодна?
– Я допоможу тобі, але з однією умовою.
– І що ж ти хочеш?
– Правди…
Коментарі
Дуже дякую! Звісно, уже працюю над наступною частиною
Дуже дякую, сестричко!
Дуже дякую за спостережливіст ь. Виправила свою помилку!
Дякую! Безперечно, планую як мінімум 8 частин
Дуже вдячна за коментар!