Того дня яскраво світило сонце, заливаючи просторі кімнати дівчат блискучим світлом. Всі вихованиці Арадни завжди вставали з першими його променями, аби встигнути до сніданку привести себе в порядок. Ну… як усі, більша частина. Вітрана, наприклад, кожного ранку боролася між бажанням викинути будильник з вікна та пропустити перший прийом їжі. Марфа вже звикла до такого розкладу подій, тому й досить часто робила своїй подрузі холодний «душ» просто в ліжко. Дуже радикально, скажете ви, ну а як ще змусити йти на уроки цю юну шукачку пригод, яка, здається, не знає, що вночі треба спати, а не влаштовувати різні пакості?
– Вітрано, негайно вставай! – влетівши, наче осінній пустотлий вітер, крикнула Марфа.
– Мгггм… ще 3 хвилинки, – почувся хриплий голос з-під подушки.
– Навіть не думай! Ти ж прекрасно пам'ятаєш, що сьогодні у школі проводиться фінальна церемонія Флос , – гнівно блиснувши сірими очима, сказала Марфа. – Я знаю, що ти ніколи не любила Варну, але так не можна.
– Та встаю я, встаю. Хіба можна пропустити таку знаменну подію – моя «люба» подруга нарешті покидає Арадну, позбавивши мене честі бачити її… обличчя кожний день, – єхидно усміхнувшись, мовила Вітрана й відразу ж пішла у ванну.
Марфа тільки тихо зітхнула, сама радіючи випуску одногрупниці. Через 10 хвилин дівчата вже хутко бігли висячими коридорами пансіону, в корпус, де й мала проходити церемонія. Це була друга найважливіша, після церемонії Нессонс, подія в житті кожної вихованки Арадни. Ще б пак, після цього перед дівчатами відкривалися двері в доросле життя, забираючи за собою пустотливе дитинство.
Ввійшовши у величезну кімнату, до верху прикрашену бузком та незабудками, подруги сіли поближче до підвищення, на якому й мала проходити церемонія. Скрізь літали іскристі гострокрилі метелики, несучи за собою медовий шлейф польових пахощів. Стеля раз-за-разом міняла забарвлення, граючись пастельною палітрою; в повітрі застигли хмари цукрового туману.
Раптом всі голоси принишкли, запримітивши худу постать пані Скляренко, яка йшла попереду блідої Варни. Дівчина дуже хвилювалася, тому квіткове плетіння на правій руці – символ факультету Сірінга, час від часу яскраво мінилося від різких рухів його власниці. Вітрана затаїла дихання, уважно розглядаючи її святкове вбрання. Повсякденна шкільна форма, різна для всіх 3 факультетів, навіть й близько не стояла біля пишної сукні, що зараз була на Варні. Зазвичай, дівчата з факультету Астера мали шовкові плаття ніжно рожевого кольору, з коротшою передньою частиною, яка відкривала вид на квіткове плетіння нижче коліна. Вихованки Сірінги носили сукні пастельного фіолетового кольору, з коротким правим рукавом для суцвіття біля зап'ястя. Учениці ж факультету Альчеа мали сукні антрацитового кольору з відкритими плечима – для суцвіття на ключицях.
Тиха музика, що полилася із стін кімнати, вирвала задумливу Вітрану з її невеселої пучини думок. Почалося дійство…
***
Поки всі ще метушилися в своїх кімнатах, готуючись до святкового балу на честь випуску однієї з учениць, по коридорах Арадни вчувалося відлуння спритних кроків біловолосої дівчини. Її, зазвичай густа й невгамовна купа великих кучерів, зараз була випрямлена й акуратно підчеплена з двох боків. Замість звичної чорної сукні – шовковий костюм кольору слонової кістки. Ніхто б і не впізнав у цій прекрасній молодій особі – непосидючу й гостру Вітрану. А вона тим часом уже дійшла до кабінету вчителя Відогора. Навстіж відкривши двері, дівчина спритно зайшла в темну кімнату, призначену для уроків піромантики, й, опершись на довгий стіл з червоного дерева, стала чекати.
– Добрий вечір, Вітрано, – несподівано пролунав бархатний голос десь з віддаленої частини кімнати. – Ти сьогодні навдивовижу рано.
– Ну це ж не ваші нудні уроки, на які я й вставати не хочу, – весело посміхнувшись, сказала Вітрана, – тут набагато важливіша подія.
– Ти все ще впевнена у вірності свого рішення?
– Як ніколи раніше.
Повітря несподівано розрізав невеличкий круглий предмет, який дівчина притно зловила і відразу ж зникла.
За вікном тим часом згущалися темні кобальтові хмари, збиралася гроза, вчувався крик ірисової крешани… територію школи покидала темна постать, що ще недавно вслухалася в бесіду двох теургів.
Коментарі
Велике спасибі!
Дякую!
Дякую, вже майже готова 3-тя частина!
Дякую за Вашу конструктивну критику, вона допомагає мені вдосконалюватис я! Уже працюю над 3 частиною
Дякую, сестричко! Мені завжди цікава твоя думка на рахунок моєї творчості!
Мені дуже приємно!
Дуже вдячна!