Мене звати Софія Лукашова і моя історія триває вже дев’ятнадцять років. Я студентка Горлівського інституту іноземних мов, яка захоплюється вивченням романо-германських мов. Займаюся у LITERA. Моє тіло живе спортом і танцем, а душа дихає музикою та малює поезією. У житті для мене найбільшою цінністю є можливість пізнання особливих людей – їхнього духовного світу та неповторного сприйняття. Я вдячна їм за творчість, завдяки якій щодня живе й розквітає мистецтво.
Від редакції: Автори, яким більше 18 можуть самі розташовувати твори у своєму блозі. Спробуйту - усе вийде.
Цього разу головний редактор веб-hесурсу МАЛіЖ Василь Тарчинець, допоміг юній авторці , поетесі Софії Лукашовій, розташувати її вірші на сайті МАЛіЖ.
Вітаю!
Липень на вулицях Німеччини
Ніч.
Вулиці Німеччини. Переїзд.
Усіх поступово поглинає злість
Від неймовірної спеки й зростаючої втоми,
А позаду нас - вже польські кордони.
Чи з метою створити справжнє життя
Та, поринаючи в світ небуття -
Віднайдемо ми те, що вже долею втрачено?
За що силою віри зосталось проплачено?
За що стільки років сподівань віддано -
У тремтячих серцях назавжди сховано.
***
Нарешті доїжджаю до місця,
Повного знайомих людей,
Які б мали бути схожих поглядів,
Однак зовсім різних ідей.
Та чи то братня душа,
Що влаштовує власні війни,
І навіть не знає мову рідної країни?
Чи це ті ж самі світи,
Де поросли дерева на землі,
Яку століттями вгноювала кров,
А силу живому давала любов?
Часу на запитання бракує завжди,
Але час на відповідь вдасться знайти.
Бо кінець - це початок,
Народження втілення,
Довжиною в життя
Й відповідне до рішення.
Неважливо, як сильно
Пригнічує людський клімат, -
Пілоту потрібно знайти сміливість,
Аби здійснити свій перший виліт.
***
Саме липень став місяцем
Очікуваного рейсу,
Та тіло було не в змозі
Протидіяти всьому стресу.
А ті всі люди, зрештою,
Так і не зізнались,
Що від клейма мого, хворого,
Радісно зловтішались.
Не легко й було дізнатись -
Там, де колись я йшла:
Минулі стежки і провулки -
Усе поглинула трава.
Ті вулиці зимового відтінку,
Що колись я залишала в сльозах
Й досі - вночі і вдень -
З'являються мені у снах.
***
На дворі був уже липень,
а на щоках блищали
ті ж самі вогкі й мерзенні сльози,
бо жодна спека так і не змогла
подолати в душі моїй страшні морози.
Коментарі