Маленький Андрійко з ненькою часто прогулюється сквериком.
Понад усе він любить ганятися за голубами, які гордовито походжають попід деревами, вишукуючи їжу. Він вривається прямо серед них. Птахи відбігають від надокучливого дітлаха, а він – за ними.
Тоді вони здіймаються в повітря і відлітають на кільканадцять метрів.
...Якогось дня на лавочку сів дід і почав годувати голубів, кидаючи їм крихти булки. Андрійко бігав серед пернатих, і його радості не було меж.
Раптом булка закінчилася. Птахи якусь мить ще почекали, чи не буде нової порції хліба, і тому терпіли малого. Коли ж зрозуміли, що їжі нема, – знялися на крила.
Маленький якусь мить мовчки дивився на дідуся, потім підійшов до нього – і ні з того ні з сього – ляск долонькою старенького по щоці.
– Синочку, не можна бити, не можна, – заблагала мати, щиро-прещиро вибачаючись перед чоловіком.
– Но-но, – ще й пригрозив дідусеві. Це означало, що не можна ображати голубів. Треба їм давати їсти ще й ще. Тоді і йому, маленькому, буде забава з пташками...
Коментарі