Веб-портал дистанційного творчого навчання
1 1 1 1 1 (0 голосів)

Андрійкові виповнилося три рочки. Та енергії в ньому стільки, як у всіх атомних електростанціях світу, разом узятих. Не те що хвилинки – секунди не міг без руху. Сидіти і спокійно гратися численними іграшками було не для нього. Він мав кудись нестримно летіти, стрибати, бігти, щось трощити, ламати, перевертати, у щось гриміти, стукати, малювати, дерти і т. д. і т. п. Ми не раз сердечно вибачалися перед сусідами поверхом нижче за шум, який він постійно здіймав.

За це мати тільки лагідно покрикувала на нього.

Зате я інколи не мав сил стерпіти і після неодноразових зауважень йшов до нього і смикав за волосся або долонькою давав понижче спинки. Він починав плакати. Але не так, легко плакати, а невтішно ридати-завивати, аж тільце смикалося. Крізь рясні сльози дивився на мене так жалібно і беззахисно, що серце моє завмирало. Та я тримався. Мужньо і незламно Хотів був суворим батьком і справедливим.

Але перед кого героєм прагнув виглядати? Перед янголятком-дитинкою? Ненька ж (бо серце її – не камінь) одразу бігла приголублювати його, цілувати і заспокоювати.

Хоч і моє, батьківське серце, не було спокійним, але я тримався і на його плачі-сльози не давався. В той же час і мені було гірко, що дитина зростатиме у нелюбові до занадто суворого тата, та інакше я не міг. У мені жило моє дитинство, що слово батька-матері – закон.

…Малий завше ночував у окремій кімнаті.

Тої ночі він крутився і зітхав. Я раз за разом звично покрикував на нього: «Чш-ш-ш… Спи-и!» Але Андрійко на мить замовкав, а потім знову починав зітхати-рюмсати.

Раптом чую: вилазить зі свого ліжечка і у напівтемряві чепеляє до нашого з дружиною ліжка. Минувши сплячу маму, нечекано для мене лягає не їй, завжди люблячій і всепрощаючій, а мені на груди, обіймає за шию і шепоче: «Погано, погано…» Від несподіванки у мене аж сльози на очах: «Як? Чому саме до мене? Адже я часом до нього занадто суворий…»

Миттю ми піднялися, увімкнули світло, зміряли температуру. Підвищена. Мати, яка була за домашнього самоучку-дохтора, почала лікувати дитя. З допомогою офіційної і народної медицини, а також набутого досвіду, бо вже другу дитину ростила.

Скоро маленький заснув у пресолодких і лікувальних обіймах найріднішої.

Я ж заснути не міг. Тихо-тихо гризла совість – невмирущий страж людської душі: «Справді, чому я інколи такий невитриманий до дитинки? Чому грубим окриком і навіть фізично (хоч і зрідка), та всетаки караю її? Щоб відчувала тверду батьківську руку. Дитя ж, виявляється, довіряється мені навіть більше, як неньці. То як це не цінити, я-ак?..»

Коментарі  

РекторМАЛіЖ
0 #1 РекторМАЛіЖ 06.01.2020, 21:04
Багато корисного із цих розповідей про свого маленького Андрійчика можуть почерпнути юні журналісти і прозаїки МАЛіЖ.
Бажаю Вам удачі і творчості. Пишіть уже сьогодні і не відкладайте на завтра, бо думки як приходять, так і швидко тікають...

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі

Новеньке у блогах

Життя українського студента в Польщі

Маркіян Лехман
16 травня 2021

Нещодавно у мене відбулася розмова в онлайн-форматі з Романом БЕРЕСТОМ, випускником Української...

ramazan bayraminiz

Ramazan təbriki

Seyyub Asadov
12 травня 2021

İslamda ilin ayları arasında Ramazan (”on bir ayın sultanı”) ayı ən şəfaqətli və müqəddəs ay...

Вечірнє диво

Маркіян Лехман
10 травня 2021

(З фенологічного щоденника)

Кажуть, що, зазвичай, птахів вітають уранці. Це вони своїм щебетом і...

Qələbə - 76

Qələbə - 76

Seyyub Asadov
08 травня 2021

Ми з повагою згадуємо всіх синів і дочок, які віддали свої життя за свободу нашої Батьківщини...

Стежками старого фотоальбому

Струкова Анастасія
03 травня 2021

Полтава, "Перевесло", Анастасія Струкова

Було мені сумно, я дещо нудьгувала. Усе думала: що б...