Веб-портал дистанційного творчого навчання
1 1 1 1 1 (0 голосів)

Андрійкові виповнилося три рочки. Та енергії в ньому стільки, як у всіх атомних електростанціях світу, разом узятих. Не те що хвилинки – секунди не міг без руху. Сидіти і спокійно гратися численними іграшками було не для нього. Він мав кудись нестримно летіти, стрибати, бігти, щось трощити, ламати, перевертати, у щось гриміти, стукати, малювати, дерти і т. д. і т. п. Ми не раз сердечно вибачалися перед сусідами поверхом нижче за шум, який він постійно здіймав.

За це мати тільки лагідно покрикувала на нього.

Зате я інколи не мав сил стерпіти і після неодноразових зауважень йшов до нього і смикав за волосся або долонькою давав понижче спинки. Він починав плакати. Але не так, легко плакати, а невтішно ридати-завивати, аж тільце смикалося. Крізь рясні сльози дивився на мене так жалібно і беззахисно, що серце моє завмирало. Та я тримався. Мужньо і незламно Хотів був суворим батьком і справедливим.

Але перед кого героєм прагнув виглядати? Перед янголятком-дитинкою? Ненька ж (бо серце її – не камінь) одразу бігла приголублювати його, цілувати і заспокоювати.

Хоч і моє, батьківське серце, не було спокійним, але я тримався і на його плачі-сльози не давався. В той же час і мені було гірко, що дитина зростатиме у нелюбові до занадто суворого тата, та інакше я не міг. У мені жило моє дитинство, що слово батька-матері – закон.

…Малий завше ночував у окремій кімнаті.

Тої ночі він крутився і зітхав. Я раз за разом звично покрикував на нього: «Чш-ш-ш… Спи-и!» Але Андрійко на мить замовкав, а потім знову починав зітхати-рюмсати.

Раптом чую: вилазить зі свого ліжечка і у напівтемряві чепеляє до нашого з дружиною ліжка. Минувши сплячу маму, нечекано для мене лягає не їй, завжди люблячій і всепрощаючій, а мені на груди, обіймає за шию і шепоче: «Погано, погано…» Від несподіванки у мене аж сльози на очах: «Як? Чому саме до мене? Адже я часом до нього занадто суворий…»

Миттю ми піднялися, увімкнули світло, зміряли температуру. Підвищена. Мати, яка була за домашнього самоучку-дохтора, почала лікувати дитя. З допомогою офіційної і народної медицини, а також набутого досвіду, бо вже другу дитину ростила.

Скоро маленький заснув у пресолодких і лікувальних обіймах найріднішої.

Я ж заснути не міг. Тихо-тихо гризла совість – невмирущий страж людської душі: «Справді, чому я інколи такий невитриманий до дитинки? Чому грубим окриком і навіть фізично (хоч і зрідка), та всетаки караю її? Щоб відчувала тверду батьківську руку. Дитя ж, виявляється, довіряється мені навіть більше, як неньці. То як це не цінити, я-ак?..»

Коментарі  

rektor-malig
0 #1 rektor-malig 06.01.2020, 21:04
Багато корисного із цих розповідей про свого маленького Андрійчика можуть почерпнути юні журналісти і прозаїки МАЛіЖ.
Бажаю Вам удачі і творчості. Пишіть уже сьогодні і не відкладайте на завтра, бо думки як приходять, так і швидко тікають...

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

Коментарі

Новеньке у блогах

Запічник

Тарас Лехман
22 січня 2023

 

10 лютого вшановують Преподобного Єфрема Сиріна.

Християнський достойник походив родом з...

Доротея-Болотея

Тарас Лехман
22 січня 2023

 

6 лютого - свято Ксенії Римлянки, християнки, яка померла молодою близько 450 року.

У давнину...

Мороз і сонце

Тарас Лехман
22 січня 2023

 

- У лютому — то мороз, то сонце, то припече, то потече...

- У лютому зима не відступає - весна...

На весь рік...

Тарас Лехман
22 січня 2023

 

1 лютого — свято Преподобного Макарія Єгипетського-Старшого (народився близько 300 року -...

Віншування на мир і перемогу України!

Катерина Говера
18 січня 2023

💙Сієм сієм посіваєм, 💛

Вольної волі українцям бажаєм.
Посіваєм пшениці на добро,
Щоб все в мирі в...