Веб-портал дистанційного творчого навчання
1 1 1 1 1 (0 голосів)

Андрійкові виповнилося три рочки. Та енергії в ньому стільки, як у всіх атомних електростанціях світу, разом узятих. Не те що хвилинки – секунди не міг без руху. Сидіти і спокійно гратися численними іграшками було не для нього. Він мав кудись нестримно летіти, стрибати, бігти, щось трощити, ламати, перевертати, у щось гриміти, стукати, малювати, дерти і т. д. і т. п. Ми не раз сердечно вибачалися перед сусідами поверхом нижче за шум, який він постійно здіймав.

За це мати тільки лагідно покрикувала на нього.

Зате я інколи не мав сил стерпіти і після неодноразових зауважень йшов до нього і смикав за волосся або долонькою давав понижче спинки. Він починав плакати. Але не так, легко плакати, а невтішно ридати-завивати, аж тільце смикалося. Крізь рясні сльози дивився на мене так жалібно і беззахисно, що серце моє завмирало. Та я тримався. Мужньо і незламно Хотів був суворим батьком і справедливим.

Але перед кого героєм прагнув виглядати? Перед янголятком-дитинкою? Ненька ж (бо серце її – не камінь) одразу бігла приголублювати його, цілувати і заспокоювати.

Хоч і моє, батьківське серце, не було спокійним, але я тримався і на його плачі-сльози не давався. В той же час і мені було гірко, що дитина зростатиме у нелюбові до занадто суворого тата, та інакше я не міг. У мені жило моє дитинство, що слово батька-матері – закон.

…Малий завше ночував у окремій кімнаті.

Тої ночі він крутився і зітхав. Я раз за разом звично покрикував на нього: «Чш-ш-ш… Спи-и!» Але Андрійко на мить замовкав, а потім знову починав зітхати-рюмсати.

Раптом чую: вилазить зі свого ліжечка і у напівтемряві чепеляє до нашого з дружиною ліжка. Минувши сплячу маму, нечекано для мене лягає не їй, завжди люблячій і всепрощаючій, а мені на груди, обіймає за шию і шепоче: «Погано, погано…» Від несподіванки у мене аж сльози на очах: «Як? Чому саме до мене? Адже я часом до нього занадто суворий…»

Миттю ми піднялися, увімкнули світло, зміряли температуру. Підвищена. Мати, яка була за домашнього самоучку-дохтора, почала лікувати дитя. З допомогою офіційної і народної медицини, а також набутого досвіду, бо вже другу дитину ростила.

Скоро маленький заснув у пресолодких і лікувальних обіймах найріднішої.

Я ж заснути не міг. Тихо-тихо гризла совість – невмирущий страж людської душі: «Справді, чому я інколи такий невитриманий до дитинки? Чому грубим окриком і навіть фізично (хоч і зрідка), та всетаки караю її? Щоб відчувала тверду батьківську руку. Дитя ж, виявляється, довіряється мені навіть більше, як неньці. То як це не цінити, я-ак?..»

Коментарі  

РекторМАЛіЖ
0 #1 РекторМАЛіЖ 06.01.2020, 21:04
Багато корисного із цих розповідей про свого маленького Андрійчика можуть почерпнути юні журналісти і прозаїки МАЛіЖ.
Бажаю Вам удачі і творчості. Пишіть уже сьогодні і не відкладайте на завтра, бо думки як приходять, так і швидко тікають...

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі

Новеньке у блогах

national day of press

Azərbaycanda Milli Mətbuat və Jurnalistika Günü - 146 il

Seyyub Asadov
21 липня 2021

Azərbaycanda Milli Mətbuat və Jurnalistika Günü - 146 il

Национальный день прессы и журналистики...

Клекіт

Маркіян Лехман
18 липня 2021

(З циклу «Рідна природа»)

Обабіч дороги на телефонному стовпі – лелече гніздо. Двоє пташенят з...

Кебе́та

Катерина Говера
09 липня 2021

Кебети мого розуму й ества,
Закладені Творцем з початку.
Дар ніжності, любові, материнства,
В житті...

Вона і її глибоководні листи

Олена Федюра
02 липня 2021

«Є багато чого, що б я хотіла сказати, проте мовчатиму. Мовчатиму тобі, мовчатиму їм. Скажу,...