Півторарічний Андрійко часто грався разом зі своїми двоюрідними братиками Вадимом і Славком. Вони на кілька років були старшими за нього. Коли щось втнуть: перевернуть горщик із квітами, розіллють воду чи порозкидують іграшки по всій кімнаті – завжди показували пальцем, що це зробив Андрійко. Самі ж завжди залишалися невинними.
– То не я, – щоразу дружно віднікувалися Славко і Вадим.
Андрійко не міг сказати ще й слова, аби теж захистити себе. Тому завше виявлявся винним.
Але коли настав час і він почав вимовляти слова – найпершою фразою, яку промовив маленький, була «То не я»…
Коментарі
Більше того написати Андрію Іллічу про те, що вас хвилює. Він із великою радістю відгукнеться на ваші звернення.