Хоч я й поет і вмію римувати,
Із відчуттями каюсь я на біль,
На біль за рідну Україну-неньку,
За сині гори посеред степів…
Той біль проймає мене знову,
Як гляну - знищені поля,
Пшениця колом гне додолу,
Багате й вічне те зерня.
Те зернятко, що рятувало душі,
Що хоч й мале, проте спасло життя.
І Україну, нашу рідну матір,
Прославило на всі віка.
І хоч плюндрують її знову,
Малу, занедбану, слабку,
Та сили в ній іще знайдуться,
Щоб врятувати вічне те Зерня.
Вірші
Зернятко надії
- Автор: Оксана Маркович, 15 років - м. Ужгород, Україна
- Перегляди: 418
Коментарі