Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

Хоч я й поет і вмію римувати,
Із відчуттями каюсь я на біль,
На біль за рідну Україну-неньку,
За сині гори посеред степів…

Той біль проймає мене знову,
Як гляну - знищені поля,
Пшениця колом гне додолу,
Багате й вічне те зерня.

Те зернятко, що рятувало душі,
Що хоч й мале, проте спасло життя.
І Україну, нашу рідну матір,
Прославило на всі віка.

І хоч плюндрують її знову,
Малу, занедбану, слабку,
Та сили в ній іще знайдуться,
Щоб врятувати вічне те Зерня.

Коментарі  

Aleksa_Kiral
0 #2 Aleksa_Kiral 20.06.2020, 16:42
Чудовий вірш ;-)
rektor-malig
0 #1 rektor-malig 20.06.2019, 09:08
У малому зернятку надії, насправді багато невідомого, але юна майстриня поетичного слова побачила долю нашої країни не завжди такою, якою вона має бути.Але є надія, що засяє ласкаве сонечко, оновиться земля і потечуть бурхливі чисті ріки у нашій милій усім Україні.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

Коментарі