Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

Мене звати Катерина Матьола, народилась і живу у чудовому місті Ужгород. Навчаюсь в 11 класі, тож, здавалось би, що часу на віршування зовсім немає. Проте я завжди намагаюсь знайти декілька вільних хвилин, щоб присвятити їх улюбленій справі. Бо ж немає нічого кращого, ніж поринути в поетичний світ і розмалювати сіру буденність яскравими фарбами.

 

***

Ви знаєте... У кожного своє розуміння краси...
Не завжди про Людину йде мова...
Бо ж вродливості риси прості,
Притаманні усьому довкола...

Що найбільше дивує мене,
Так оце людські еталони.
Їх нав'язують усьому, що у світі цім є,
Пропагуючи модні фасони...

Якось дивно, що люди забули,
Де захована справжня краса...
Бути гарним ззовні, звісно, важливо,
Але все-таки важливішою є душа...

Залишитись собою в цім світі
Можна лише за велику ціну...
А проте пам'ятай, Той, Хто на небі
Кожному з нас дав вроду й красу.

І нехай не засмучує те,
Що не до вподоби контури губ.
Бог дарував очі глибокі,
А у них глибина ваших душ.

Пам'ятайте, що ви ідеальні
Лише тоді, поки собою ви є...
І зберігати у собі Людину
Треба до тих пір, поки серце живе.

Не шукайте зразків, еталонів,
Бо загубите власне-СВОЄ.
Той, хто загубить свою інакшість
Вважайте, що він не живе.

 

***

"Сльози - це слабкість,
Сильні не плачуть"...
Невже хтось насправді
Колись це сказав?

Невже це сказала людина?
Невже це сказало Боже творіння?!

Невже?
А хто вам казав, що сильні не плачуть?
Хто вигадав сильних людей і слабких?
І в чім проявилася їх сила, їх слабість?
Невже у тих краплях, у чистій росі?

Ви кажете, сильні не плачуть?!
Ви бачили, знаєте, чули про це?
Чи, може, про це розказали вам зорі,
Що гладили залите сльозами лице?

Ви кажете, що люди слабкі?
Бо ж як посміли справжніми стати?
Оголити частинку своєї душі,
На ваших очах дали сльозинці упасти?

І справді! Чом люди слабкі?
А знаєте що? Вони не слабі і не сильні...
Вони... Справжні такі...
Неймовірно багаті... І вірні...

Вірні своїй душі...
Володарі чистого серця...
І своє життя проживуть усі ті,
Хто навіки зачинить осуду дверці...
Бо сльози - не слабкість
І зовсім не сила...
То рівновага в житті -
Терези...
І хто не зуміє вчасно все зважить,
Навіки загубить усього кінці.

 

***

У мене ніколи не було справжніх друзів.
І я не знаю, чому склалось так...
Навколо одні лиш фальшиві люди...
Певно, і я зі справжньості не мастак...

Я немовби закрита книга,
І кожен читає її на свій лад...
Я звичайна людина, любі друзі,
Я не ховаю у собі скарб...

Ми всі однакові, водночас всі різні...
Усі не схожі, і всі не такі.
Я теж така... Не така, як всі інші.
Ми всі особливі. В нас різні грані душі.

Я вдячна Богу, що створив такою...
В житті ідеалів просто нема...
І я людину ціную за вроду,
Якою вкрита її лиш душа...

Ми різні... Такі ось не схожі.
Не схожі думками, не схожі серця...
Як пазлик... Не всюди підходить,
Але у кожного є своя картина... І своя мета...

 

***

Я не знаю ріднішого краю,
Аніж той, у якому зросла...
Повсякчас мене надихає
Серця мого Батьківщина мала.

Хоч різні міста і країни бувають,
Серед них рідко знайдеш своє,
Що у душу посіяла змалку,
Те у ній донині росте.

У теплі барв осінніх
Я знайду перлинки роси...
Краю, рідний мій краю,
Як тебе змінили роки!

Пам'ятаю, як ще малою,
Я вивчала стежки лісові...
А сьогодні крокую тобою -
Всі вони знайомі мені.

Все у тобі таке незвичайне,
Хоч і знаю все у тобі.
Краю, ще не раз на землі твоїй побуваю,
Щоб зустріти весни нові.

Коментарі  

Aleksa_Kiral
0 #1 Aleksa_Kiral 20.06.2020, 19:38
Прекрасні вірші! В сучасному світі важко не втратити свою особистість. Ти молодчина, якщо залишаєшся собою ;-)

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі