На конкурс Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021» у номінації «Поезія»
Збагни й забудь нюанс таємних місій
Твій погляд впав у прірву таємниць
Чому сховав раптово зміст амбіцій
Й чудесний спалах темних блискавиць?
Холодних рук торкання стало теплим
Спокійна тиша грому досягла
Твоє кохання, вірю, є безсмертним
Очима долі душу присягла
Твоя присутність – це гранітний полиск
Дивує віддзеркаленням душі
Мигдально-кришталевим світить проблиск
Ми раптом зрозуміли: «Не чужі...»
Любили дощ, і плакали, й сміялись
Раділи зорепаду із бажань
Впустити нічне небо побоялись
Втрачали тіні кволих сподівань
Безмежний світ і ми безмежні в ньому
Торкається до сонця самота
В його промінні мрія космодрому
Ховає пітьми світло пустота
Побудь зі мною, щастя уже близько
Обіймами сховаємо буття
Вмиває дощ безмежність, низько-низько
Припадемо до власного життя
Кохання вічне, ми ж лиш кроки долі
Буденність втоми впала в фаетон
Залишимось навіки в ореолі
Відчує тихий шепіт камертон.
Коментарі
Іване Івановичу, мені надзвичайно приємно читати Ваші коментарі! Дуже дякую за чудові слова і неймовірні рядки, складені Вами для опису моїх поезій. Я вражена!
Настав бо час для нинішніх персон.
Після її поезій не потрібні:
Ні Ваш сонет, а ні їхній шансон.
Усі(Шекспіри і йому подібні) вибачте мені, але я справді так думаю про творчість Вікторії Яким. Це рівнозначно спалаху нової зірки на небосхилі.