Спів калинової сопілки легкими нотами розносився по всьому гаю, ніжною вервицею гармонійної мелодії вчувався у кожному бринінні смарагдового листя, такого свіжого й принадного від рясних весняних дощів, ледь чутними коливаннями вривався у сонні тенета сонячного проміння, химерно «вимальованого» авангардним художником космосу. Його звучання несло в собі якісь давні руни минувшини, що містили в собі любов митця до свого творіння.
***
Гучний, відточений роками наполегливої праці, звук кобзових струн розлетівся по всій окрузі, сповіщаючи про початок надзвичайного дійства, – виконання сизих мотивів народництва не менш сивим сліпим співцем. Колосальна енергетика патріотичного поривання, у яскравому тандемі болю й інтонації тужливого смутку, пронизували душу кожного, навіть найбільш індиферентного слухача, залишаючи за собою гіркий присмак страждань українського народу. Здавалось, плакало й небо…
***
Крутими гірськими схилами зеленочубих Карпат йшло з десяток вишитих різнобарвними «пацьорками» жупанів. Там, на далеких гуцульських полонинах, густо вкритих чередами ватяних овець, у малахітовій схованці прадавніх смерек, гордо й велично рокотав цілий «оркестр» блискавичних, у прямому значенні цього слова, трембіт. Дужі горяни раз за разом вдихали у них життя, змушували розстелятися по вершинах прозорою ковдрою благодаті, на весь світ несли звістку про свою славу.
***
Дужими козацькими руками чітко вибивався бойовий заклик литавр, на противагу їм ніжно й грайливо звучала в автентичному ансамблі троїстих музик басоля, повільно роздувала свій запилюжений міх волинка, скрізь і всюди роздавалася українська пісня – жива, народна…
Коментарі