На мою думку, кожна людина бажає щасливої долі, без важких переломних і трагічних моментів. Нам потрібна діснеївська казка з хеппі ендом. Однак є одне «але»… Шекспір казав правду: «У пеклі порожньо. Усі біси тут».
І якщо б мене запитали, у кого я хочу перевтілитися в наступному житті, то я хотіла б бути чарівним деревом сакури, яке росте біля гори Фудзі або в Токіо, захоплювала б своїм цвітінням і споглядала світ. Безглузде існування для декого. Проте в рази краще, ніж обмежене життя людей безліччю рамками, які не виправдані здоровим глуздом.
По-перше, чужа думка відіграє занадто велику роль в нашому світогляді й рішеннях, ніж мала б. «Вам дано такий маленький відрізок часу, а ви витрачаєте його на те, щоб думати про бажання інших, боячись втратити їх прихильність», – сказав один з моїх улюблених персонажів. «А що люди скажуть?» – це огорожа з колючого дроту, яку не всі наважуються знести.
По-друге, ці рамки породжують залізобетонну стіну – стереотипи й упередження. Потрібно все життя боротися, щоб вона мала хоча б тріщину. Я народилася жінкою в патріархальному суспільстві. Якщо проводити паралель з стінами, то жінки живуть у справжньому середньовічному замку, який охороняє дракон. Хоча соціальні конструкти значно обмежують і чоловіків. Про ці проблеми можна багато чого написати.
У підсумку хочу сказати, що я не обираю жити в ідеальному світі, тому що його існування – це утопія. Я обираю свободу. Свободу думки, свободу дій, свободу розпоряджатися своїм життям. Я хочу мати вибір.
Коментарі
Оцінка за гостроту теми найвища - 5-ть зірочок!