На конкурс Міжнародного фестивалю "Рекітське сузір'я-2021" у номінації "Проза"
Від редактора: Вітаю Камілу із творчим деб'ютом і першою публікацією на сайті МАЛіЖ, чекаємо нових творів.
Нехай щастить!
Одного разу в дитинстві маленький Амет-Хан отримав завдання написати шкільний твір на тему: «За що я люблю свою Батьківщину». І не довго думаючи, відповів: «За Чорне море, за Ай-Петрі», а потім уже, коли став дорослим, додав: «Чорне море – це моя батьківщина. І Крим – це моя батьківщина. І Ай-Петрі – це моя батьківщина. Не буде Чорного моря, не буде Криму, не буде Ай-Петрі, ну для чого мені тоді жити?».
Цей уривок зі статті прочитав мені мій батько і запропонував брати участь в конкурсі творів на тему «Мій Амет-Хан», організованої громадською організацією «Кримська родина» до 100-річчя від дня народження національного героя кримськотатарського народу, двічі Героя Радянського Союзу, пілота-аса Амет-Хана Султана.
Я чула про цього відважного пілота в нашому клубі «Çіçek», коли ми дивилися фільм «Qaytarma – Повернення», де знімалася і моя бабуся (у масовках).
Пропозицію батька я прийняла і у мене відразу ж виникло питання: «А за що я люблю Крим?» І також як і у маленького Амет-Хана у мене своя відповідь: за мій рідний Bağçasaray – Бахчисарай, де я народилася і за Tarhanqut – Тарханкут, де ми з родиною провели останні три дні і дві ночі перед виїздом з Криму в 2014 році.
Друге питання, яке у мене виникало, а чому назва твору: «Мій Амет-Хан»? Я можу з впевненістю сказати про свого батька – Мій батько, якого, до речі, звуть Амет (без Хан), але чому чужу людину, я повинна називати «мій»? Тоді я пішла до батька і запитала його. Батько посміхнувся і задав мені одне саме питання три рази:
– Хто ти?
– Я людина!
– Добре. Хто ти?
– Я твоя дочка! (Тут батько посміхнувся)
– Чудово. Хто ти?
- Я кримська татарка!
– Так ось! Амет-Хан теж кримський татарин і завдяки своїй мужності і своєю хоробрістю, став нашим національним героєм і кожен кримський татарин гордо може сказати: Мій Амет-Хан, тому що в кожному народі є Людина, життя якої є прикладом, особливо в складні періоди життя як народу так і окремо взятої Людини.
Після цього я вирішила більше дізнатися про нашого національного героя. Амет-Хан Султан народився в найкрасивішому куточку Криму – Алупці – в жовтні 1920 року. Там же народився і мій дідусь і мій прадід. Після закінчення семи класів Амет-Хан Султан, вступив до залізничного училища в Сімферополі. Потім працював слюсарем в залізничному депо і одночасно навчався в аероклубі, який успішно закінчив у 1938 році. Мій дідусь теж народився в Алупці і також навчався в училищі та працював слюсарем на машинобудівному заводі в місті Наманган, Узбекистан. До речі, дідусь пропрацював на заводі 38 років.
Потім в біографії Амет-Хан Султана говорилося багато про Другу Світову війну, де він ніколи не боявся перед ворогами, навіть якщо вони в кілька разів перевищували чисельністю загін його літаків. Він перемагав ворога винахідливістю, хитрістю і безстрашністю! За свої подвиги він стає двічі Героєм Радянського Союзу!
Мій батько розповів мені, що бачив пам'ятник Амет-Хан Султана в Алупці, коли він шукав будинок, в якому жив мій дідусь всього п'ять років до страшної депортації 1944 року... Мені теж було п'ять років, коли в 2014 році ми змушені були виїхати з мого рідного Бахчисарая. Я знаю чому я називаю депортацію 1944 року страшною. Амет-Хан Султан воював за Радянський Союз і за звільнення нашого рідного Криму від ворогів, а Радянський Союз, на чолі зі Сталіним, депортував (вигнав) весь кримськотатарський народ з Криму. Тому мій батько і брат народилися не в Криму, а в далекому Узбекистані. І я вдячна дідусеві та батькові, що вони змогли повернутися в Qırım – Крим, щоб я народилася в моєму рідному Бахчисараї.
1 лютого 1971 при виконанні випробувального польоту Амет-Хан Султан загинув та був похований в Москві на Новодівичому кладовищі. Пілоти не вмирають, а відлітають з життя...
Свого дідуся я ні разу не бачила, він помер в 2005 році, а я народилася через чотири роки... Для мене Амет-Хан Султан став частиною історії моєї сім'ї, мого роду. Так може сказати кожен кримський татарин, тому що кожна кримськотатарська родина має схожі історії... Для мене мій дідусь не вмер, він теж полетів на небо... Амет-Хан Султан не мислив себе без неба і там назавжди залишився... Мій дідусь не мислив себе без Криму і без Qara deñiz – Чорного моря і там залишився назавжди... У мене є Arzu – Мрія, коли-небудь знову повернутися в рідний Bağçasaray – Бахчисарай, поїхати з батьком в Алупку і шукати будинок дідуся, який назавжди залишився в моєму рідному Криму...
Коментарі