Моя люба, найкраща у світі матусю!
Пишу тобі, бо почуття переповнюють мою душу. Перебуваючи далеко від дому, я зрозумів, що час учить нас багато чому, проте не більше, ніж можеш навчити ти. Хоча ні…Є річ, якої час вчить нас ліпше. Ніхто, крім часу, не навчить нас цінувати миті дитинства, проведені у твоїх теплих, затишних обіймах. Ніхто, крім нього, не змусить нас плакати за днями, твоєю ніжною рукою благословенними, твоїм мудрим поглядом оповитими, твоєю тихою молитвою огорнутими. Ти ніколи не вимагала від нас цінувати твою щиру любов, не чекала за неї винагороди. Проте тижні й місяці, проведені далеко від дому, віддалили від мене той солодкий період, аби я зрозумів, що ти для мене – янгол у темряві й пітьмі. Твоїми вустами вони сказали: «Час настав. Тепер ти маєш іти у світ без маминої опіки, щоб виконати свою місію, знайти свій шлях!»
Знаєш, матусю, бувають дні, коли дивлячись з вікна на вечірній Львів, я згадую рідну домівку, Королево, твій білий рушник, наче стежка у світ, твої глибокі й трохи засмучені очі… Часто у снах я все ще маленький хлопчик, який разом зі своїми матусею й татком запускає повітряного змія неподалік від величних руїн замку чи весело купається, «перепливаючи» з твоїх обіймів у татові й назад.
У казковій країні дитинства я завжди бачу найпрекраснішу й найдобрішу королеву – тебе… А пам'ятаєш, мамо, як ти захищала мене, як витирала крапельку-сльозинку з моєї щоки, коли тато журив за якусь провину? Та й не тільки тоді ти була мені розрадою і підтримкою… Твої цілунки не просто дотики, не просто поцілунки матері – то були мазки пензлика, ніжного хвостика, на картині моєї душі.
Сьогодні, коли весь світ потерпає від ненависної пандемії, мені хочеться захистити тебе, відгородити від щоденних проблем, хочеться залишити все й приїхати додому… Хочеться своїми руками розпалити камін, аби потріскування вогню в ньому сповіщало велику радість повернення до отчого порогу… А ще хочу приготувати свій фірмовий підгорілий бісквіт…
Дорога мамо, пишучи цей лист, я посміхаюся, а в той же час біжить сльоза по моєму обличчю, і нема кому зробити кілька мазків на картині моєї душі, бо ти зараз далеко.
Я скоро приїду, моя рідна, стану, як у дитинстві, перед тобою, полину в твої обійми, щасливий. «А ось і твій маленький Андрійко!», – скажу, пригортаючись до тебе. Я цілуватиму твої ніжні руки й кожну сивинку твого волосся… і дякуватиму тобі, моя пташко, за неймовірно щасливе дитинство.
Бережи себе, люба матусю, і чекай на мене. До зустрічі. Люблю тебе й міцно обіймаю. Твій старший син Андрій.
Коментарі
Щиро вдячний за оцінку)
Так, цілком згідний з вашою думкою. Любов до матері неможливо передати словами. Слова – це тільки маленька крапелька тих божественних почуттів. Дякую гарно за оцінку)
Приємно, що сподобалось. Писатиму і надалі обов'язково
Я СПРОБУВАВ І ЗНАЙШОВ, ЯК ДІТИ ВМІЮТЬ ЛЮБИТИ СВОЇХ МАМ. ОСЬ РЕЗУЛЬТАТ, маленька часточка з УСІЄЇ ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ ДІТЕЙ ДО СВОЇХ МАТЕРІВ(автори невідомі):
-Мова любові до матері завжди одна. Бо ж вона така велика, що заповнює увесь дитячий світ, така ясна, що освітлює кожну секунду життєвого поступу дитини, така світла, дорога, єдина…. Боже, скільки багато можна сказати про маму…
-Я нагородила б тебе медаллю «найкраща мама на світі;
-Мамочко, ти дуже любиш квіти, так нехай буде життя твоє, немов сама чудова оранжерея, в якій будуть рости квіти радості, любові, удачі і нескінченного щастя;
-Живи так, щоб душа співала, сусіди заздрили, а Бог тішився;
І АНДРІЙ ФОДОР ПРЕКРАСНО ПРО СВОЮ МАМУ: "...У казковій країні дитинства я завжди бачу
найпрекраснішу й найдобрішу королеву – тебе…
Дорога мамо, пишучи цей лист,я посміхаюся,а в той же час біжить сльоза по моєму обличчю, і нема кому зробити кілька мазків на картині моєї душі, бо ти зараз далеко..."