Ми просто люди, і цим все сказано.
Натягуємо довгі рукави так, щоб повністю закрити зап'ястя і навіть частину долоні. І так не буде видно наручного годинника, стрілки якого зафіксувались на позначці «осінь».
Маски носимо не лише метафорично. Намальовані усмішки під тканину – беззмістовно, та за звичкою. А що там насправді, вже листопад чи ще липень, під усіма ступенями охорони дійсності внутрішнього, вже й самі не пам'ятаємо. До всього звикається. Об'єктивна реальність, названа так багатьма суб'єктивними розумами, в цих широтах трактує жовтень.
Сюжети, позбавлені душі, чи безсистемна свідомість – оце, що це? І в цій свідомості поверхами над і під теж стільки всього, що коли починаєш задумуватись, що ти думаєш про склад свого незримого і думаєш про те, що ти думаєш про склад свого незримого, і думаєш про те, що думаєш думки, і так далі до безкінечності, хіба система дасть збій.
На обох кінцях внутрішнього світу не буде дощу. На кожен «+» виникає свій «-». Тому у фразі «добро перемагає зло» починаєш замислюватись не лише над зайвістю третього слова, а й над точністю, яку умовно надали такій абстракції.
Кожен із нас, певною мірою, ніхтось і, водночас, система систем безлічі зв'язків, або коротше – всесвіт особистості.
Скільки існує думок щодо специфіки діяльності нас із психологічно-філософського боку, природи нашої розумової, емоційної, соціальної та безмежжя інших діяльностей, думок про думки, точок зору збоку і з усіх боків та й тому подібне.
Ми люди, і це факт. А оскільки визначення самому факту дано представником суб'єктивності, …
Думайте. Роздуми проводять далеко або ні, але на місці точно не залишаються ніколи.
Коментарі