Дуже – дуже давно, коли ще не знали про існування планет, жили собі у повітряних просторах два братики Вітер та Дощик, і їх сестричка Веселка.
Один одного наздоганяючи, якось дощик перечепився і впав, та так йому стало боляче, що з його очей покотились прозорі крапельки. Котилися дужче і дужче.
Почула, як плаче її синочок - Мати Блискавиця.
Розізлилася.
- Хто посмів мого Дощика образити?
Стала лютувати і кидати свої стріли в боки.
Почув це і Грім – батько, що міцно спав десь на одній із планет. Швидко спустився до них і став втішати сина Дощика.
- Не плач синочку!
- Краще глянь, що у тебе під ногами.
Подивився Дощ під ноги, а там не аби яка краса. Червоніють квіти , зеленіє трава, м’якенька мов килимок, а поміж того килимка біжить струмочок.
Задув братик Вітерець, став водичку підганяти. А вона до вітерця загравати. Побачив це Дощик і посміхнувся. Перестали з його очей литися сльози.
Тут почула їх сміх сестра Веселка. Вийшла подивитись.
Сміх лунав далеко.
Не втрималось і Сонечко, спустилось подивитися на Землю, що це робиться.
Довго ще Вітер з братиком ганяли по зеленому килимку, а їх старша сестричка наглядала за ними.
Від того часу, вони всі втрьох часто навідувалися на Землю. Дощик бувало не встигав за вітром ганяти, падав і з його очей котилися прозорі капельки.
А те що було далі ви вже знаєте!
