Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (23 голосів)

Безглуздо вважати, що, перегорнувши останню сторінку книги, ти припиняєш її існування. Не тілесне звісно ж, вона не випаровується чи стає транспарентною, я кажу про духовне буття, сенс задля якого її й створили – читання. Історія всередині неї продовжується, своїми чорнильними нитками вона й далі гаптує мереживо подій, взяти в руки яке може лише хтось особливий, той, хто назавжди переніс цю книгу у своє серце, аби відчувати тепло літер повсякчас. 

Якби взяти пензлик й, зануривши його у фарбу істини, проявити кришталеве павутиння історій, що трапляються з героями книг, люди б обачніше читали кожен розділ, вдумливіше б водили очима по численних абзацах, допитливіше б заглядали в обличчя кожної букви. Хоча, може краще «draco dormiens numquam titalandus», бо ж хто зна, що воно, я маю на увазі вдумливе читання, з собою принесе…

 

***

Добре, коли твоя сім’я – прихильники друкованого слова, але коли вся ваша родина – затяті антагоністи будь-якого прояву написаної сторінки, чи то популярного журналу, чи рекламної листівки, то вам, як єдиній дитині, яку світ чорнил цікавить більше за віртуальну реальність, що не приносить нічого окрім шаленої деградації, важко буде тримати в таємниці свій «негідний заняток». Мене звати Кіра і це моя історія.

 

***

Усе сталося однієї дощової ночі, коли між непроглядним водоспадом грайливих крапель й терпінням моєї бабусі, ще звечора страждаючої на нестерпний головний біль, залишалися в буквальному сенсі лише стіни будинку. Адже тоді дощу було б ой як непереливки, бо характер моєї «дорогої» бабуні гірший за звук шкреботу нігтя об шкільну дошку. Саме вона є найбільшою ненависницею «тих дурних й нікому не потрібних шматків модифікованого дерева», читай «книжок». На її думку, що може бути цікавого, а тим більше повчального у мертвих стовбурах. Тому мою бібліотеку я старанно, з усією обережністю й хистом справжнього ніндзя ховаю під підлогою в своїй кімнаті, а читати мої друковані коштовності можу лише вночі, під ковдрою й з ліхтариком в руці. 

Закінчивши вечерю зі своєю бабцею, бо батьки поїхали на 3 дні у відпустку зі старшим братом, я вже подумки мріяла, як буду перегортати сторінки новенького роману, придбаного моїм надійним постачальником й найкращим другом в одній особі, вдихати цей ні з чим незрівнянний запах фарб, відчувати їх ледь чутний шерхіт, але раптовий гуркіт, що донісся з 2-го поверху кардинально змінив мої плани, звівши нанівець усі уявлення про свою сім’ю. «Бібліотека» найперше промайнуло в моїй голові. «Кіра!» - холодно й тим не менш дуже грізно, з нотками істерики на грані нервового зриву й простуди від тієї холодної погоди, що стояла вже котрий день, пролунав голос моєї бабці. Я стрімголов, наскільки це було можливо моїми «ватними» ногами, проскочуючи по дві сходинки, вибігла наверх й зупинилася, не зводячи пломеніючого погляду з моєї кімнати, в дверях якої виднілася статна постать моєї бабусі. 

Ті 10 метрів, відділяючих мене від мого кінця, я йшла, як мені здавалося, цілу годину, хоча не минуло й 7 секунд. Похнюпивши голову, я вже відкрила рота аби сказати хоч щось на своє виправдання, але так і залишилася стояти, не в силах відвести погляду від картини, що постала перед моїми очима. Моя бабуся, жінка неймовірної вроди й чудової фігури, як на її уже довгий й, певно, нелегкий вік, про що говорили численні зморшки, вкриваючи росою колись прекрасне лице; та, що завжди носила масивні браслети й численні перстні, правда лише на лівій руці, на правій тендітно поблискувала обручка з вигравіруваною на ній гілочкою, за яку вона одного разу ледь не скрутила мені голову, коли я взяла її потримати; та жінка, яку я знала усе своє життя як деспотичну й крижану леді, тепер навколішки сиділа на м’якому білому килимі й ридала. В руках у неї була збірка віршів, яку я колись знайшла в одній з настінних ніш будинку й мала необережність залишити просто на столі, дуже давнього видавництва, але тим не менш вражаючого оздоблення: чорний оксамит м’яко й по-особливому ніжно обволочував тверду палітурку, а гілка сакури, намальована густими мазками масляних фарб й прикрашена маленькими кварцитами, мінилася при світлі настільних ламп і гордо хизувалася власною унікальністю. 

Бабуся хитнула головою, від чого золоті сережки в її вухах ледь чутно забряжчали, подивилася на мене кришталевим поглядом блакитних льодинок і я приготувалася слухати…

 

***

В той день як і зараз лив просто нестерпний дощ, я добігла до найбільшої бібліотеки в місті, вимокла до нитки, моїми конспектами можна було лише вікна витирати, тому про настрій з яким я ввійшла до читальної зали краще мовчати. Я сіла на своє вже звичне місце і побачила, що забула в університеті одну важливу книгу, без якої моя курсова ніколи б не отримала такої бажаної «5». З незадоволеним виразом обличчя через власну забудькуватість, яка й стала приводом до знайомства з коханням усього мого життя, я пішла до чергового на зміні бібліотекаря. Очікуючи побачити жінку бальзаківського віку, трохи молодшу за найдавніше рукописне видання цього фонду, годі й казати про здивування, яке мене очікувало, коли я побачила Його. Високий, в дуже ошатному одязі геть припорошеному пилом книг, з кучерявою копною темних кучерів антрацитового відтінку, у смішних окулярах з круглими скельцями в тоненькій золотій оправі й лагідним поглядом великих очей. Ах, ті очі! У порівнянні з ними меркла вся зелень лісів Амазонії, такий насичений смарагдовий відтінок міг мати лише чарівник. Йому довелося двічі повторити своє питання, бо я перебувала в такому зачаруванні, що не могла вимовити й слова. Моя холодна зовнішність безперечно не залишила його байдужим, тому наприкінці своєї зміни він запросив мене погуляти нічним містом. Чи варто й казати, що моя сумка з курсовою, яку я так і не почала писати, бережно покоїлася в нього на плечі, поки він вів мене таємничими бульварами й надзвичайними провулками. Яка ж дивна річ – доля. Кажуть, ніби нічого не стається просто так і  випадковостей не буває. Того дня я повірила в ці слова, хоч і мала славу найцинічнішої журналістки випуску. 

Як виявилося, він був починаючим письменником, що шукав натхнення у книгах та молоді, яка щодня приходила в бібліотеку, хоч і сам був лише на 5 років старшим за мене. Нас звела надзвичайна сила слова, яке в наших руках отримувало крила й летіло до навіть найменшої комірки людських сердець. Ми одружилися, а у нашій залитій сонцем квартирі спочатку не було навіть меблів, проте всюди стояли стоси білосніжного паперу і друкарська машинка. Минав час, а я дедалі частіше помічала, як мій коханий божеволів від того, що «прогнівивши когось, навів на себе прокляття і муза натхнення покинула його». Насправді все було зовсім інакше: він відкидав самого себе, свою прекрасну ліричну натуру, яка так красиво писала вірші, й уподібнювався до тих пихатих прозаїків, хоч і душа його не лежала до цього. Через рік після нашого одруження він згорів, він просто заживо спалив себе тим нестримним упередженням власної нікчемності, жалюгідності й безталання, тим самим захопивши з собою й моє серце…

 

***

– Це тому ти заборонила всі книги у нашому домі, аби…

– Аби стерти навіть найменший спомин про його існування, але я не змогла. Він назавжди залишився в моєму серці й на сторінках цієї книги.

Вона вперше за всі ці роки пригорнула мене до себе, однією рукою погладжуючи гладеньку палітурку безцінного збірника віршів. Надворі світало, наставав новий день, а за ним й нова історія моєї сім’ї.

Коментарі  

yana_madynyak
+1 #9 yana_madynyak 07.02.2020, 23:25
Цитую Tatsynets:
Твої історії, Яніно,надзвичайно цікаві

:D
yana_madynyak
+1 #8 yana_madynyak 27.01.2020, 10:04
Цитую admin-malig:
Читав із великим захопленням. Легка мова, чіткий сюжет додає твору особливого сприйняття.

Дякую, я стараюся не просто писати, а вкладати туди й емоції, що виникають під час написання
yana_madynyak
+1 #7 yana_madynyak 27.01.2020, 10:03
Цитую markrk21:
Зворушлива історія. А цінна книга завжди "під рукою".

Цей сюжет, як і кожен третій в моїй колекції, був створений цілком спонтанно. Але я рада, що Вам сподобалося
yana_madynyak
+1 #6 yana_madynyak 27.01.2020, 10:02
Цитую MariaVoytik:
Дякую, дуже гарно написано і, хочу зізнатися, що схвилювало мою душу

Безмежно дякую, мені дійсно важлива думка кожного мого читача
yana_madynyak
+1 #5 yana_madynyak 27.01.2020, 10:02
Цитую Tatsynets:
Твої історії, Яніно,надзвичайно цікаві

Дякую, мені дуже приємно
Tatsynets
+1 #4 Tatsynets 22.01.2020, 11:24
Твої історії, Яніно,надзвичай но цікаві
MariaVoytik
+2 #3 MariaVoytik 22.01.2020, 00:09
Дякую, дуже гарно написано і, хочу зізнатися, що схвилювало мою душу
markrk21
+2 #2 markrk21 20.01.2020, 12:06
Зворушлива історія. А цінна книга завжди "під рукою".
admin-malig
+3 #1 admin-malig 19.01.2020, 16:27
Читав із великим захопленням. Легка мова, чіткий сюжет додає твору особливого сприйняття.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі

  • Загадка

    РекторМАЛіЖ РекторМАЛіЖ 19 вересня 2021
    Мені з кожною загадкою стає цікавіше.
     
  • Загадка

    Dmytro-Zubko Dmytro-Zubko 16 вересня 2021
    Тəşəkkürlər;)
     
  • Загадка

    Dmytro-Zubko Dmytro-Zubko 16 вересня 2021
    Дякую;)
     
  • Загадка

    Dmytro-Zubko Dmytro-Zubko 16 вересня 2021
    Дякую;)
     
  • Загадка

    seyyub1967 seyyub1967 16 вересня 2021
    Maarqlı 4 misra. Təbriklər !
     
  • Загадка

    markrk21 markrk21 16 вересня 2021
    Молодець!
     
  • Загадка

    admin-malig admin-malig 16 вересня 2021
    Щойно опублікував нову загадку юного ...
     
  • Сільські реалії

    yana_madynyak yana_madynyak 15 вересня 2021
    Надзвичайно вдячна за такі теплі слова та ...
     
  • Загадка

    markrk21 markrk21 14 вересня 2021
    Думайте! Міркуйте! Відгадуйте! Автор ...
     
  • Загадка

    РекторМАЛіЖ РекторМАЛіЖ 14 вересня 2021
    Вітаю мого юного колегу ! Щойно опублікував ...