Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (3 голосів)

Я буду кохати… «До побачення» не нарівні із «прощавай», правда? Мій мозок уподібнений вініловому програвачу, на якому «заїло» одну-єдину платівку. Голка прошкрябала пунктири, а пам’ять проектує на губи шепіт фраз. І на слух слова розпізнаю лише з гортані, а не з музичного приладу. У другому тисячолітті можна б і скористатися диктофоном, записати новий «трек», усе одно платівка видає тільки скрегіт зубів об піщані вири. Та яка в цьому романтика?

Моє прокляття на віки – люблю. Минуле, теперішнє, кожну швидкоплинну мить. Родинки на тілі – це місця, куди нас цілували найчастіше в попередніх життях, однак чомусь доля обділила колишнього власника матеріальної оболонки, вирішивши відігратись на моїй реінкарнації.

А ось майбутнє… Чи воно сплете нас в одну лінію долоні? Рука лягає на клітку із червоною пташкою, стискає прутики-ребра та жмакає білосніжну футболку. Ну ось, тепер кадмій червоний у надлишку на палітрі. А знаєте, не соромно страждати. Сльози котять дев’яті вали, безупинно зривають греблі – сто років ув’язнені сталевими принципами, а тепер м’які, пестять щоки й підборіддя. Власне море впадає у світовий океан болю, німіє тіло, і не видно ні кінця ні краю водам.

Я буду тебе кохати. Буду вірити, що ночами знову тонутиму з тобою в одному судні, під ковдрою – теж на двох. Зариватимуся носиком у сусідню подушку, не приберу жодну волосинку з наволочки, не змінюватиму кондиціонер для білизни ще багато-багато років. Прикладатиму вухо до стін – вони чули всі розмови, пам’ятають кожну дрібничку і, може, нашепочуть щось твоїм сміхом. Довго сидітиму перед дзеркалом, удивлятимуся в паралельні світи. Якщо вірити в теорію про квантове безсмертя, то в якомусь вимірі ми досі разом. І як угледіти той світ? Слухатиму удари серця: ти божилася, що видрала його з грудей і віддала мені в долоні, ніби йому так затишніше й спокійніше. Але чомусь нічого не бачу й не чую… Це не значить, що рідненький дах замінить божевільня?

Моя музика ріже вуха та рве барабанні перетинки. Розхитані кілки не лаштують струни, до дірок затерлися лади. Кожний новий етап життя супроводжує нова гітара. Може, варто завітати в музичний магазин і не грати пісні на старенькій?..

Коментарі  

Ісаєвич
+2 #1 Ісаєвич 07.08.2022, 14:12
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
В. Симоненко
Почуття кохання закладено в людині з появою Адама і Єви. І завжди заново його відкривають для себе двоє, ВІН і ВОНА. Тут авторка майже на квантовому рівні досліджує існування цього почуття, яке зберігається між двома НИМИ вічно з виміру в вимір, міняються тільки цивілізаційні досягнення, зокрема, засобів музичного відтворення.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі