Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

 На конкус 19-го Міжнародного фестивалю

  Холодно. Він йшов дорогою додому, починався дощик.

З густого листя кленів, які росли обабіч дороги, став накрапувати дощ. Микита зробив крок ширше, засунувши руки до кишень куртки і стискаючи від холоду плечі.

Це ж треба, як невчасно цей дощ і холод, а ще уроки вдома вчити. Краще б канікули вже почалися - та ні, ще майже цілий місяць. Батько напевно вже повернувся з роботи, знову буде розпитувати - ….де був…чого так довго… - йшов розмірковуючи хлопець.

Десь далеко загуркотів грім. Микиту аж підкинуло, він страшенно боявся гучних звуків, і взагалі, він багато чого боявся. Занурившись у свої думки Микита не почув, як наздоганяючи гукала його Катя –однокласниця, яка жила з ним в одному домі. Він їй дуже подобався, ще з першого класу, а зараз взагалі , вона була в нього закохана - по дитячому звісно.

- Микито! Микито! - ти зовсім мене не чуєш. Я біжу за тобою ще від кіоска, що біля парку. Про що ти взагалі думаєш, що геть нікого не бачиш? – наздогнавши хлопця і йдучи поруч теревенила Катя. Мабуть лише про приставку Санька думаєш. - Ти чуєш мене Микито?

Хлопець мовчки зиркнув на дівчину і не сказавши ні слова, прискорив крок.

- Микито! Ти що образився на мене?

- Чого ти взагалі до мене пристала? – зупинившись озвався Микита. Та нас навіть у школі вже називають нареченим і нареченою, ще бракує, щоб нас і на вулиці побачили разом.

Катя замовкла. Дощ став йти сильніше.

- У тебе коси вже мокрі всі – мовив хлопець, косо дивлячись на Катрусю і пішов далі.

- Микито , ти зробив уроки? Сьогодні по математиці була задача, я знаю, як її треба розв’язати. Хочеш разом зробимо?

Микитові не подобалось іти з дівчиною разом і слухати її балачки, але домашнє завдання він не зробив і допомога Каті для нього дуже доречна.

- Добре, зробимо разом, - а зараз помовч.

Дійшовши до під’їзду будинку Микита зупинився. Витягнувши руку з кишені, взявся за ручку дверей, потягнув на себе. Двері відкрилися. Хлопець мовчки кивнув дівчині, щоб та заходила першою. Катя пішла вперед, Микита зайшов за нею. Без слова обоє піднялись на другий поверх, там жила Катя. Біля дверей квартири дівчини Микита призупинив крок, мовив:

–Ну я тебе чекаю, я про задачу.

Очі у дівчини заблищали, вона посміхнулася.

– Так, я зараз прийду, тільки скажу мамі. Катя ще стояла біля дверей своєї квартири, як грюкнули двері поверхом вище. Це ж треба, відкрив двері і впустив мене першу в під’їзд – міркувала дівчина над вчинком Микити.

Мамо, мамо! Ти знаєш, що сьогодні сталося – зайшовши в квартиру, говорила Катя.

- Що таке доню? – обізвалася мама, що метушилася на кухні.

- Щойно, я наздогнала Микиту. Він мені відкрив двері до під’їзду і дав пройти. Ти уявляєш?

- Ти знаєш, я теж помітила, він змінився. Вчора ми зустрілися на вулиці і він привітався зі мною, я б його не помітила серед перехожих, але ні, він так ввічливо привітався – «Доброго дня, Марино Анатоліївно!». Якщо чесно, я була здивована, бо він ніколи не вітається.

- Я запропонувала повчити уроки разом, можна?

- Так , звісно, але поїш спочатку.

- Як смачно! - вигукувала Катруся, смакуючи налисники з чаєм.

- До речі, на ці вихідні ми їдемо до дідуся у село, він готуватиме варення з яблук і грушок. Можеш запросити Микиту поїхати з нами. От побачиш, йому у нашого дідуся сподобається.

- Чудова ідея. Звісно запрошу.

- Дякую мамо, ну все, я побігла уроки вчити до Микити.

Хлопець сидів за комп’ютером у своїй кімнаті, коли пролунав дзвінок у двері. Він, аж вибіг з кімнати:

– це до мене, Катя, ми разом уроки вчимо – сказав хлопець до батька, який ішов до вхідних дверей.

- О, то ти взявся за навчання. Молодець! Це добре, що дочка Марини Анатоліївни, займається з тобою – промовив батько Микити.

- Заходь. Довго ти, я думав ти вже передумала допомагати мені – мовив хлопець дивлячись з-під чола на дівчину.

- Ні, я просто перекушувала. Після школи не поїла, а відразу пішла на заняття з музики.

Діти пішли до кімнати і почали займатися математикою. Микита геть нічого не тямив з цього предмета, та він уважно намагався слухати Катю, яка швидко впоралася із задачкою.

- Микито , ми на вихідні їдемо до дідуся, хочеш з нами? Мама дозволила. Залишилося спитати твого тата.

Хлопець занурився у думки, дивлячись на Катю і здавалося зовсім її не чув. - Микито?

- Треба спитати батька, якщо відпустить, я поїду з вами у село – відповів хлопець.

- Там дуже гарно , тобі сподобається.

Вихідні. Нарешті – ми їдемо у село.

- Мамо, а дідусь нам напече млинців з медом?

- Звісно.

- А що, у твого дідуся є вулики? – зацікавився Микита.

- Так є , багатенько. Він нам щоразу від бджіл бере меду і пече млинці з чаєм, я їх дуже люблю – промовила дівчина.

- У селі, де ми жили раніше з батьком, по сусідству жив старий дід Дмитро. У нього теж були вулики, я навіть йому допомагав поратися з бджолами.

Минуло не так багато часу в дорозі, як Марина Анатоліївна з дітьми приїхали у село. Була гарна осіння, сонячна погода, на небі ні хмарки. Десь чути було дятла , який стукотів по дереві, і звісно, бриніння бджіл.

- Дідусю, дідусю ти нас зустрічаєш? Я така рада тебе бачити дідусю. Знайомся – це мій друг Микита. Він теж знається на бджолах, як і ти.

- О, чудово! Я радий, що у мене буде такий помічник – відповів дідусь. Проходьте в дім, там тепло і млинці з медом вже на столі, як любить моя онучка Катрусенька.

- Дідусю, який ти у мене хороший , як я тебе люблю – обіймаючи дідуся говорила дівчина. - Бачиш Микито, я тобі казала, що у мене найкращий у світі дідусь. Хлопець посміхнувся. Всі зайшли в дім.

- Стіл накритий, залишилося помити руки і до столу - сказав дідусь. Ніхто не заперечував, адже на кухні стояв такий запах, що скоріше хотілося всім усе скуштувати.

Гості смачно попоїли, дідусь запропонував, як відпочинок, - оглянути його володіння. Фруктовий сад: яблуні, груші, сливки, персики, черешеньки, що там тільки не було, простягався аж до лісу.

- А до вуликів сьогодні ми підемо? – зацікавлено спитав Микита. До вуликів? – звісно підемо, без цього ніяк – дивлячись на хлопця, усміхнено мовив дідусь.

У цікавих турботах з дітьми пролетів так весь день у дідуся Анатолія. І вулики в порядку, і варення було готове.

Всі задоволені поверталися з гостинцями додому.

Так весело і цікаво Микиті не було давно. Він сидів біля відчиненого вікна і мріяв, коли наступного разу Катя запросить його знову у село.

Коментарі  

Ісаєвич
+4 #1 Ісаєвич 07.06.2022, 14:24
Гарна життєва тема, цікаво подана. Оповідання має пізнавальне та повчальне значення.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

Коментарі