Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (1 голос)

Настав ранок. Ксенія встала з першими півнями в селі в бабусі з дідусем. Дівчинка, швидко одягнувшись, пішла вмиватися й снідати. Сьогодні в неї був чудовий настрій, адже саме сьогодні вона мала розбирати старі речі на горищі, на що сама й визвалася, бабуся казала, що там є безліч старовинних речей, які колись належали ще їй, коли вона була дитиною.

Зібравшись, Ксенія пішла на горище й одразу взялася за роботу. Спочатку в усіх коробках був старий одяг та дуже багато шкільних зошитів мами Ксенії, та потім дівчинка почала знаходити речі мами та бабусі: ляльки, книги, м'які іграшки та багато іншого. Дівчинка сортувала речі, як тут побачила ще одну коробку, яка чомусь її дуже зацікавила, й Ксенія вирішила подивитися, які речі є у ній.

Взявши коробку Ксенія зараз же взялася її розбирати, і те, що вона знайшла, її дуже здивувало, бо у коробці не було багато речей. Найбільше зацікавив Ксенію щоденник якоїсь дівчинки, у якому вона описувала чи не кожен свій день. Також у щоденнику було записано, що він вівся протягом 1945 року. Ксенія почала захоплено читати щоденник, прагнучи дізнатися, хто був його володарем, і невдовзі із записів дівчинка зрозуміла, що цей щоденник належав її прабабусі – Анні.

З щоденника дівчинка дізналася:

«На початку 1945-того року в цьому ж селі ще були німецькі солдати, але вони не являли собою жодну небезпеку, не були страхітливими і навіть давали дітям шоколад. Деколи солдати просили в місцевих господинь дати їм трохи їжі, якщо їх запаси закінчувалися, на що ті завжди зголошувалися, хоч можна подумати, що вони мали ненавидіти ворожих солдатів, але жінки знали, що у війні не їх винити треба точно, адже вони мали захищати свою країну, як їх люди свою».

«Серед солдатів був молодий хлопець, який, коли приносили листи від рідних завжди стояв осторонь, бо знав, що йому написати листа нема кому. Лука ріс у сиротинці, і як тільки йому виповнилося вісімнадцять років пішов на війну, було це рік тому», – писала Анна.

Також з щоденника Ксенія дізналася, що тоді її прабабуся була одного віку з Лукою. Дівчинка читала з великим захопленням, але побачила, що з щоденника вирвали сторінку, і Ксенія так її і не знайшла, але дуже хотіла дізнатися, що було далі.

За пошуками дівчинка провела весь вечір, та все одно не знайшла ту сторінку. Вона б залюбки шукала її цілу ніч, але прийшла бабуся, яка, за її словами, думала, що внучка вже давно спить, тож дівчинка й справді пішла у свою кімнату, щоб вже завтра продовжити пошуки, адже, читаючи щоденник прабабусі вона неначе сама перенеслася в ті часи…

Наступного дня Ксенія все ж не змогла знайти загублену сторінку й уже на це не сподівалася, але раптом побачила, що біля коробки в підлозі застрягло щось блискуче. Не довго думаючи, дівчинка дістала це й була приголомшена. Це був медальйон. Розкривши його дівчинка побачила ту саму загублену сторінку – і її радості не було меж. Ксенія почала захоплено почала читати – і вже через декілька хвилин побігла до бабусі з дідусем та мами, щоб переказати все, що було там написано.

Виявилося, що прабабуся Ксенії не просто так писала про Луку, адже закохалася в нього і, як виявилося потім, це було взаємно. Коли закінчилася війна, він не поїхав у Німеччину, бо хотів одружитися з Анною. Та спершу вивчив українську мову, яка завжди подобалася йому, бо дуже милозвучна й красива. Потім, зробивши всі документи, усе ж зміг побратися з Анною. Опісля ні в кого навіть не було сумнівів щодо того, що він українець, адже розмовляв він краще, ніж деякі носії мови. А в кінці Анна написала, що носитиме цю сторінку в медальйоні, який їй і подарував Лука, як теплі спогади про все, що вони пережили…

З цими новинами Ксенія побігла у вітальню, у якій зараз були всі й почала в деталях усе розповідати й побачила, як здивувалася бабуся, котра потім зізналася, що батько казав їй, що він з Німеччини, але вона думала, що це жарт.

Ксенія була в захваті від цієї історії кохання, здавалося б, зовсім різних людей, які разом побороли всі труднощі на шляху до щастя…

Коментарі  

Ісаєвич
0 #1 Ісаєвич 13.12.2021, 22:55
Цей твір-оповідання Наталії Копчі несправедливо оминутий увагою коментаторів. Адже авторкою проведено дослідження далеких для неї подій війни. Тут читач дізнається про іншу, людяну історію життя людей під час війни. З'ясувалося, що і серед солдатів ворожої, загарбницької, фашистської армії були люди, які полюбили наш народ, нашу мову і, навіть залишилися тут жити, вивчивши досконало українську мову, створювали сім'ю.
Такого я ще не читав, хоча в моєму селі був подібний випадок.
Цей твір Наталії Копчі "ШКОЛА ЧУДЕС", після незначного доопрацювання, я пропоную до "КНИГИ ВИБРАНИХ ТВОРІВ"

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

Коментарі