Бібліотека дитячих творів
1 1 1 1 1 (8 голосів)

Вона була моїм щастям… Сонцем у похмурну дощову погоду, яке завжди зігріє… Душею, яка вилікує всі рани, зрозуміє… Талісманом, що принесе спокій і рівновагу в мої штормові думки… Моя подруга була для мене, без перебільшення, всім: я не знала своїх батьків, завжди була гордою одиночкою, презирливо ставилася до будь-якого прояву сентиментальності, поки одного разу не побачила її посмішку й не повірила у справжнє диво. Я й досі не розумію, що така гарна й доглянута донечка багатих батьків могла знайти в холодній безпристрасній сироті. Інь та Янь, не інакше.

Вона мала істинно ангельську зовнішність: молочні кучері, що діставали аж до колін й дуже сильно заважали в наших постійних пустощах, величезні дзеркально-сірі очі, в яких зібралися всі кошлаті тумани бурхливих морів, милий носик з ледь помітними, як вона казала, «поцілунками неба». Моя Лія завжди одягалася у бездоганно чисті «сукенки для Барбі» й великі бантики під колір, що робили її лякаючи схожою на велику живу лялечку. Ну а зовнішність «тієї дивної Агати», як і бідний одяг були пропорційно антонімічними: аспідні очі, темне смоляне волосся без найменшого натяку на схильність до закручування, безкровне обличчя й гостре підборіддя. Додайте до цього «шикарного готичного образу» ще попелясту сукню з легенького ситцю і безглузду малахітову стрічку.

Я пам'ятаю ту живу дитячу цікавість, з якою вона дивилася на мене, пам'ятаю і слова, кинуті її мамою відразу після того, як та побачила її принцесу з якоюсь простолюдинкою. «Такі як вона уже мають зарезервоване місце на смітнику, про щось інше й мови не може бути, ти для неї лише предмет крадіжки»… Чи було то образливо? Хм… Як же я сміялася кожного разу, коли та зефірна дівчинка бруднила свої сукні у найрізноманітніших місцях, слідуючи за мною. Але не думайте, що я просто мстила. Свою Лію, мій ніжний скарб, призначений для обережного споглядання, я єдину впустила в моє крижане серце, вистругала льодовий палац для моєї безцінної інфанти й більше ніколи нікого не впускала.

 

***

– Агато, а про що ти мрієш?

– Мої мрії, як і мої думки, я завжди тримаю в таємниці. Й тобі раджу робити так само, цей світ надто жорстокий, особливо для такого вафельного наївного дівчати як ти.

– Я мрію бути щасливою, а решта не має значення.

В той момент мій список бажань поповнився ще однією мрією, якої я прагнула найбільше.

 

***

– Агато! Ну де ж ти? Агато-о-о-о

– Не можеш витерпіти і дня без моєї персони. Лія-Лія, що ж ти робитимеш, якщо я раптом зникну, випаруюся, більше ніколи не заговорю з тобою?

Вона розплакалася. Уявляєте?! Взяла й почала ридати! Просто стояла й гірко ридала, поки я не обняла її, перший раз у моєму житті.

– Агато, не зникай ніколи, будь ласочка. Пообіцяй, що завжди будеш поруч. Гаразд?

Ну як я могла відмовити своєму біловолосому ангелу? Я кивнула головою і ми продовжили гратися, але її слова, як і кришталеві сльози, ще довго не виходили з моєї голови.

 

***

Вона прийшла пізніше звичайного, з похнюпленим виразом на красивому личку, зовсім невесела. Я довго дивилася на неї, щоразу більше примружуючи очі, і чекала. Лія сама скаже, як буде готова. Не люблю, коли, маючи кепський настрій, тобі псують його ще більше безглуздими розпитуваннями.

– Сьогодні він знову чіплявся до мене, як же це огидно! На очах у всього класу, а потім зайшла вчителька і так зневажливо на мене глянула, що я мало крізь землю не провалилася.

– Він більше тебе не потривожить, не хвилюйся.

– Агато?

Я перевела тему розмови на щось приємніше і прекрасна усмішка знову розцвіла на її обличчі, як пишна квітка. Через тиждень Лія розповіла мені, що той хлопчисько впав з велосипеда і зламав собі руку. Я лише хитро усміхнулася й продовжила заплітати її безмежний океан волосся.

 

***

Вона мені не пробачить, вона не пробачить, не пробачить ніколи. Але так треба! Інколи, любити означає завдавати болю. Я повинна, бо…

– Агато, у мене прекрасні новини. Ми вдвох…

– Як же ти мені набридла, невже за всі ці роки ти так і не навчилася мовчати? Немає ніяких «ми», є тільки я і ти окремо одна від одної. Я терпіла тебе лише тому, що це було вигідно мені. Ти просто гарненька лялечка, Лія. Але й моєму терпінню приходить кінець. Іди, я не хочу тебе бачити!

– Агато, що це за безглуздя?

– Ах, не виснажуй мене цими пустими балачками. Я сказала все чітко та ясно, ти мені набридла, йди.

Її крицеві очі наповнилися слізьми, вона швидко розвернулася, тікаючи геть. Той льодяний палац, що моя Лія звела у моєму ж серці, розбився на міріад дрібних уламків, назавжди стираючи усе, чим я жила…

 

***

– Ось, люба моя, я прийшла. Знаю, не маю права зараз стояти тут і ось так говорити з тобою, але більше не можу. Минуло 15 років з того дня, як я вирвала твоє серце і розтоптала. Моя Лія, дружба з тобою була найкращою порою мого життя. Я й досі зберігаю у найпотаємнішому сховку своєї зраненої пам'яті кожну проведену з тобою хвилинку, відчуваю на руках м'якість твого неземного волосся, пам'ятаю твій квітковий аромат. Невже моя відчужена від світу сирітська душа так вразила тебе, що ти не витримала тих слів? Я програла Лія, туше. Пробач мене, мій ангеле, прости…

Різкий порив раптового вітру зірвав лілейний цвіт квітучих дерев й поніс його аж до ридаючої на холодній, ще не прогрітій весняним сонцем землі дівчини.

Коментарі  

yana_madynyak
0 #2 yana_madynyak 27.01.2020, 10:10
Цитую Tatsynets:
Люблю читати твої твори

Дуже дякую
Tatsynets
0 #1 Tatsynets 04.01.2020, 09:31
Люблю читати твої твори

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.

 

Коментарі